Частина 1

Тюремний фургон трясло й хилитало на розбитій дорозі. Всередині, притискаючись спиною до борту, пліч-о-пліч з крадіями, ґвалтівниками та вбивцями, сидів Алістер Сетт.

Скрип дерев'яних осей, кінське хропіння, глухий брязкіт ланцюгів і кайданів мішалися з тихим бурмотінням і голосінням ув'язнених. По проходу між лавами ходив наглядач, граючи кийком, обшитим залізними кільцями, і час від часу пускав його в хід. Не з потреби, а просто так.

Крізь щілини між погано підігнаними дошками Сетт крадькома розглядав кінцеву мету поїздки – тюремний замок Холлігейт, який проміж людьми звали не інакше, як «Трясовина». Назва приклеїлася якнайкраще, оскільки замок був побудований в болотистій місцевості, з частими туманами, і на відміну від багатьох інших в'язниць, про цю, конкретну, ходило на диво мало чуток. Здебільшого такі, що жоден в’язень із неї так і не вийшов.

Крізь арку в фортечному мурі фургон в'їхав у внутрішній двір замку. Алістер спостерігав, як навколо діловито зібралася група стражників із гарнізону, тримаючи зброю напоготові. Дочекавшись, коли зімкнуться стулки масивних воріт і опустяться ковані ґрати, стражники відімкнули задню стінку фургона. Один, залізши всередину, страхував наглядача, поки той знімав довгі ланцюги, що сковували кайдани «пасажирів» із залізними кільцями в підлозі фургона, і виштовхував арештантів по одному на подвір'я.

Там їх грубими стусанами збили в безладну колону, і як тільки останній ув'язнений встав у стрій, погнали до низької довгої будівлі з похилим дахом. Шлепаючи по мокві та калюжах, в’язні трусили в заданому напрямку під стимулюючими тичками вістрями мечів.

З сірих хмар посипав дощик, що було постійним й звичним явищем у цій болотистій місцевості. Постійна волога просочила дерево й камінь, зробивши їх темними, і покривши мохом мури і вежі.

Низькою будовою виявився розподільний барак, де арештантів змусили роздягнутися догола і піддали медичному огляду. Шкіряний фартух місцевого лікаря був забризканий старими і свіжими бурими плямами, і сам він був схожий на м'ясника на скотобійні, з холодною байдужістю розглядаючи свіжі туші.

- У цього водянка, - проскрипів лікар, вказуючи на водянистий висип на тілі одного з в’язнів, - у карантинний блок.

І тут же, незважаючи на судомні схлипи та спроби опору, один із стражників потяг нещасного до далекого коридору барака, на стіні якого вугіллям було виведено літеру «К». Сетту доводилося чути про карантинні блоки. У будь-якій, навіть самій гнилий дірі, були свої власні глухі кути. Туди запихали всіх тих, хто ніс на собі небезпечні болячки, для запобігання поширенню зарази. Ніхто не займався лікуванням в’язнів, і десятки різних хвороб, накладаючись одна на одну, косили мешканців таких блоків пачками, звільняючи місця для наступних невдах.

- А ось цей, мабуть, годиться, - пробурмотів тим часом лікар, оглядаючи здорового хлопця, судячи по всьому, фермера. Цей арештант був високим і плечистим, з міцними руками і пивним черевцем. Такий собі дужий телепень – простий як поліно, але звичний до фізичних навантажень.

Офіцер варти, що стояв поруч с своїй потертій металевій кольчузі поверх шкіряного жилета, критично оглянув занервованого в’язня:

- Ти за що потрапив сюди, дурню?

Фермер спробував щось сказати, але від хвилювання зміг лише кілька разів безглуздо відкрити і закрити рота.

- Що, застукав дружину з сусідом, та й відправив обох на Небеса? А то, знаєш, тут це звична історія, - посміхнувся офіцер.

- Плугом, - видавив з себе хлопець, глянувши на свої великі руки, наче досі не вірячи, що виявився здатним на таке.

- Може, раз-другий і вистоїть, - з сумнівом погодився офіцер.

Інший стражник штовхнув фермера в спину, вказуючи напрямок. Той уперся був, але, зрозумівши, що його штовхають не в бік коридору з літерою «К», заспокоївся, і покірно поплентався, тупо розглядаючи білу бирку, що повісив йому на шию офіцер.

Наступним у черзі був Алістер Сетт.

- Так, так, так, - простяг лікар з іскоркою інтересу розглядаючи суху мускулисту фігуру Сетта. Він безцеремонно хапав Алістера за руки, розводячи їх у боки і спостерігаючи за скороченням грудних м'язів і могутніх біцепсів, тицяв пальцем у живіт, мацаючи твердий прес, схвально оцінював рівномірне здіймання широкої грудної клітини при диханні, а також сильні ноги, які надійно тримали тіло.

- Безперечно – годиться, прекрасна фізична форма, - констатував лікар. - До того ж, - додав він, - цей, схоже, має певний досвід.

Зі знанням справи, лікар почав вивчати колекцію шрамів, що покривали дублену шкуру Сетта.

- Це від ковзного удару мечем, - лікар вказав на довгу білу смужку вздовж правого боку Алістера, - цей від арбалетної стріли, - зіркоподібна мітка на лівому плечі, - це, схоже, ніж чи кинджал…неакуратна, до речі, робота…о, а цей…

Лікар на мить задумався, і глянув на Алістера:

- Хлопче, тебе що, ведмідь жував?

- Чим промишляєш? – нетерпляче запитав офіцер, обриваючи тривалий огляд.

- Найманець, - однозначно відповів Сетт.

- Найманець, кажеш, - офіцер скривився в зневажливій гримасі, - швидше, розбійник з великої дороги!

Алістер мовчки дивився прямо, не бажаючи провокувати офіцера.