Мисливці за вічністю
36. Сон
…Я сидів на лавці біля цвинтаря. На нашому з Лєрою місці. Повітря було прозоре, і злегка підморожувало. Але мені було тепло. Я читав Сартра.
Мені дуже захотілося побачити зараз Лєру. Понад усе на світі. Я так скучив. Відірвав на мить погляд від книги, з надією вгледівся в далечінь... А ось і вона! Така гарна, спокійна, зосереджена. Швидко підійшла до мене — я й оговтатися не встиг — сіла поряд.
— Нудьгував без мене? — сказала вона і посміхнулася. Лєра виглядала якось інакше. Ніжніше. Її волосся розвивалося на вітрі. Вона дивилася на мене так тепло.
— Ти повернулася?
Вона мовчки кивнула і сіла до мене ближче.
Потім ми цілувалися. Пристрасно і довго, як того разу біля її під'їзду. Я не міг нею надихатися.
Коли ми нарешті відірвалися один від одного, я запитав:
— Ти справжня чи це сон?
— А ти?
Я не знав, що відповісти. Звісно, я справжній! Я тут, я поряд. А вона раптом вишкірилася й оголила сталеві ікла, що стирчали з рота. Я хотів закричати, але не міг. Вона вчепилася в мене і вп'ялася зубами в шию. Я не відчув болю, тільки тепло її дихання. Це кінець. Вона зрадила мене. Я почав провалюватися в темряву... Ні, тільки не це! Це не може бути правдою! Прокинься, Максе, — крутилося у мене в голові.
— Прокинься, Максе!
#752 в Фентезі
#177 в Міське фентезі
#2615 в Любовні романи
#645 в Любовне фентезі
Відредаговано: 30.10.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
