Мисливці за вічністю
35. Втеча
Я чекав, поки всі заснуть. Дочекався, поки згасла смужка світла під дверима Поліної кімнати, а потім і в кабінеті у батька. Стало тихо. Вже майже опівночі. Час!
Я зібрав деякі речі в рюкзак, намагаючись не шуміти й підсвічував собі екраном телефону. Коли все було готове, і я вже стояв одягнений, двері Поліної кімнати відчинилися, і мені в обличчя яскраво засвітив ліхтарик. Я заплющив очі й здригнувся від несподіванки.
— Ти кудись йдеш? — почувся Полін голос.
— Ні, — розгубившись, відповів я, опустивши на підлогу рюкзак.
Поля світила мені прямо в обличчя, і я закривався від променя світла долонями, як раптом чиясь рука ззаду обхопила мене за шию і заткнула рот і носа якоюсь ганчіркою. Я вдихнув різкий запах хлороформу і почав непритомніти, почувши слова батька:
— Ми не дамо тобі зробити помилку, синку... Ми ж сім'я... А в сім'ї всі допомагають один одному...
Все спливло. Тільки ці його слова луною дзвеніли у вухах: «А ми ж сім'я… Сім'я… Один одному…»
Я зрозумів, що мій план провалився. А разом із ним у порожнечу провалився і я.
#801 в Фентезі
#187 в Міське фентезі
#2831 в Любовні романи
#698 в Любовне фентезі
Відредаговано: 30.10.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
