34. Договір

Ми вирушили додому зализувати рани після важкої ночі та переживати чергову невдачу. 

Мені просто хотілося відіспатися, що я й робив кілька днів після напруженого навчання, недосипань, стресів та нічного полювання. Я спав так міцно, що не чув розмов Полі та батька, що долинали з лабораторії. Іноді мене будили їхні голоси, але сон затягував назад у вир видінь і картинок останніх насичених подіями днів.

Мені снилися ті вчительки, що сперечалися через мене. Потім поруч із ними чомусь опинилася Лєра. На ній були круглі окуляри. Вона так суворо подивилася на мене, а потім сказала: «Твої мізки надто цінні, щоби залишатися. Кинь все та біжи, Максе! Втечімо разом!» 

Від цих слів я здригнувся і різко прокинувся. У горлі пересохло, серце билося з шаленою швидкістю. Я хотів їй написати, спитати, як вона, але було ще зовсім рано. До того ж я знав, що вона все одно не відповість. Я попив води та ліг спати.

Через три дні батько приголомшив нас із Полею неймовірною новиною. Поля зраділа, а я не дуже.

Йому на електронну пошту надійшов лист такого змісту:

«Шановний пане Стерн! Ваше ім'я, професоре, нашуміло в наших колах. Ваші дослідження геніальні. І в мене є для вас пропозиція, від якої не раджу вам відмовлятися.

Ви мали честь познайомитися з моїм добрим другом Вільгельмом кілька днів тому. Він був дуже вражений зустріччю з вашою родиною. Вільгельм – джентльмен суворих правил, але вам пощастило, тому що я не така принципова.

Мені відомо, що у вас на рахунку у банку зберігається чимала сума. Якщо ця сума вся до копійки опиниться на рахунку, номер якого вказано наприкінці цього листа, то я із задоволенням надам вам послугу у відповідь. Мій вибір припав на вашого сина. Передайте юному Стерну, що буду ніжна з ним!

З нетерпінням чекаю на зустріч, ваша пані Інгрід.»

Наприкінці листа була докладна інструкція про переказ грошей.

— Тату, ти ж не віриш у це все? — здивовано запитав його я.

— Я вже переказав гроші! 

Батько задоволено постукував пальцями по роздрукованому папірцю з листом.

— А якщо вона бреше? На що ми житимемо? Як ти міг їй повірити?

— Вона отримає гроші лише після введення пароля. Його я скажу їй тільки після того, як вона наверне тебе!

— Оце пощастило тобі, брате, — заздрісно пробурчала Поліна, міцно тримаючи в руках одного зі своїх котів.

Я був шокований. 

Якась частина мене сподівалася, що це була шахрайка і ми просто залишилися без засобів для існування. Але якщо це була правда, то вона прийде за мною!

— Вона побачила, що гроші зайшли на рахунок та завтра ввечері призначила зустріч! Максе, ти станеш вампіром! Це треба відсвяткувати! — тріумфував батько.

— Чому вона обрала мене?

— Це розумно. Ти молодий, здоровий. У тебе шанс навернутися набагато вищий, ніж у мене. Вітаю тебе, синку! 

Він поплескав мене по плечу, а з його обличчя не сходила задоволена посмішка. 

— Потім, коли ти навернешся, мені буде легше закінчити дослідження з протиотрутою! Адже у нас буде свій лабораторний вампір!

Батько жартував. Але його жарти мені зовсім не подобалися.

Я мовчки взяв телефон і вийшов на кухню. Мені треба було поговорити з Лєрою.

Марно набирав її номер. Вона не відповіла. Тоді я написав їй: «Лєро, батько знайшов спосіб мене навернути. Завтра. Мені нікуди тікати». 

Серце шалено калатало. Від хвилювання я дихав ротом. Вона не відповіла. Адже вона попереджала, що не відповідатиме. Я дуже сподівався, що вона дасть мені адресу свого укриття, де я міг би перечекати якийсь час.

Мені нічого не залишалося, як тікати. Чим швидше, тим краще. Я вирішив зробити це рано вранці, коли тато з Полею ще спатимуть.

— Мені треба виспатися перед завтрашнім днем, — сказав я їм, попросивши раніше розійтися по кімнатах, бо моя кімната була спільною.

— Звичайно, синку! Залишилося зовсім небагато чекати. Полю, чула? Утихомир там своїх котів, щоб не заважали Максу виспатися гарненько!

Батько навіть обійняв мене, побажавши доброї ночі. 

Він не обіймав мене з дня смерті матері.

— На добраніч, братику! — побажала задоволена Поля і вирушила до себе заколисувати своїх вихованців.

Тепер треба було дочекатися, поки всі заснуть, тихо зібрати свої речі та вирушити на зустріч своїй свободі.