32. Випускний

Я подолав бажання втекти з дому — просто піти світ за очі. Все тому, що життя безпритульного маргінала мене зовсім не тішило. Я повернувся додому і вирішив вдати, ніби нічого й не було.

— Ну як, розвіявся? — несподівано лагідно спитав батько прямо з порога. З-за дверей своєї кімнати виглядала Поля, але помітивши мій погляд, відразу відвернулася, ніби не хотіла підслуховувати, але двері залишила прочиненими.

— Так. Все в порядку. То що сьогодні виходимо? — бадьоро запитав я, знімаючи з плечей рюкзак.

— Так, чудово! — зрадів батько. Саме це він і хотів почути, вирішивши, що я мав якесь тимчасове помутніння.

У день, коли святкували випускні школи, кримінальна хроніка завжди була особливо жвавою. Папа з Полею помітили якусь закономірність, яка вказувала на активне полювання вампірів у ці дні. Це було не дивно та цілком логічно. П'яних легкодоступних жертв, які не зможуть дати відсіч, та й не згадають на ранок, що з ними трапилося, хоч греблю гати. Вистежити таких "клієнтів", які пізно вночі плентаються через двори додому, теж не проблема.

Найбільш відповідне місце тато обчислив статистично. Це було підворіття неподалік клубу «Синій тукан» майже в центрі, там, де ми раніше жили, коли ще мама була жива. Залишалося просто зайняти вдалу позицію та спостерігати або видати себе за п'яного у дошку випускника чи його татка.

Батько наказав мені вжитися у роль п'яного старшокласника. Навіть дав пляшку шампанського, попередньо відкриту та переполовинену для антуражу. Поля залізла на дерево і сиділа там, дивлячись у бінокль із нічним баченням. Батько ховався за рогом.

Мені треба було блукати, хитаючись. Але в мене не виходило. Я більше був схожим на дивного перехожого, який не знає, куди йде. Батько тричі свистом зазивав мене в засідку, щоб сказати, що в мене виходить не правдоподібно. Я пробував знову видати себе за п'яного школяра, але виходив той самий кострубатий міський божевільний.

Я ніколи в житті не був п'яним. Тільки один раз трохи захмелів, коли пробував із Лєрою вино. Того вечора у сквері, коли врятував дівчину від ґвалтівника. Почуття легкого сп'яніння тоді швидко змінилося адреналіновим збудженням. 

Батько нервувався, я теж почав злитися. У результаті ми обидва вирішили чекати в непримітних містечках справжню потенційну жертву, сподіваючись, що вампір все-таки полює десь поруч. План полягав у тому, щоб перешкодити йому вкусити сторонню людину і за будь-яку ціну вивести на розмову, не давши втекти. А там уже батько був готовий на все.

П'яних цього вечора було чимало. Якийсь чоловік у костюмі з розв'язаною краваткою навіть вирішив помочитися на стіну, за якою зовсім поруч стояв батько. Ще через годину, близько третьої ночі на газоні в кущах вирішила усамітнитися парочка випускників на підпитку, охи яких ми мали задоволення слухати. А Поля, зважаючи на все, з притаманною їй цікавістю навіть розглядала любовні ігри з дерева в бінокль.

Минула ще година, скоро почне світлішати. Я щохвилини дивився на годинник, з нетерпінням чекаючи, коли ми вже поїдемо додому. Делегація школярів, що вже трохи протверезіли, прокурсувала у бік фонтану. Пішли зустрічати світанок.

І я, цьогорічний випускник, теж зустрів світанок. Правда, сидячи навпочіпки за брудними сміттєвими баками, від яких тхнуло сечею та гниллю.

Батько звелів ще почекати. Вже посвітлішало. Страшенно хотілося спати й бурчало в животі від голоду.

Почувся плутаний стукіт підборів. Якась дамочка середнього віку крокувала по плитках, іноді спотикаючись. Вона завернула у подвір'я між багатоповерхівками, і стукіт підборів різко перервався. Я почув батьківський сигнальний свист. Потім ще один — Полін. Я побіг у двір.

Та сама жінка вже лежала на газоні непритомна. Крові ні на її одязі, ні довкола неї не було. Тільки один туфель валявся на тротуарі. Батька ніде не було. Я знову почув свист. На цей раз Полін. Помітив, як вона махала рукою з-за гаража. Зірвався і побіг. Буквально за сто метрів від себе я помітив спину тата з витягнутими вперед руками.

Батько тримав його на прицілі. То був чоловік-вампір. Виглядав він досить молодо, років на двадцять. Темноволосий і смаглявий, він був одягнений у класичні штани та сорочку. Він і сам був схожий на випускника, тільки стрічки не було. А у світлі сонця, що сходило, виблискували його сталеві ікла.

— Тримай його на прицілі! — скомандував мені батько, а потім звернувся до вампіра. — Кого ви вкусите? Вибирайте.