8. Відморозки

Наше полювання майже завжди було безрезультатним. Якось на нас напали, але, на жаль, не вампіри. 

Люди.

Це було у спальному районі неподалік підземного переходу. Мені тоді було тринадцять. Ми з батьком стояли за зачиненим кіоском і прислухалися до кроків перехожих. Тут часто траплялися напади, схожі на полювання вампіра. Жертвам завдавали поранень чимось гострим у шию чи плече. При цьому нічого цінного нападник не забирав. Просто збігав з місця злочину, а поранені люди залишалися лежати непритомними, поки їх хтось не знаходив. Двоє померли від крововтрати на місці, а одна жінка похилого віку померла в реанімації.

За останній місяць у районі цієї підземки було скоєно три напади. Ще п'ять було скоєно у цьому районі чотири роки тому. Мабуть, вампір, наситившись тоді, зник, після чого через чотири роки повернувся на перевірене місце знову, відчувши потребу в крові.

Ми сподівалися засікти кровопивцю під час нападу або, в ідеалі, стати його жертвами, по черзі походжаючи по порожньому темному переходу.

Була моя черга проходки. Батько стояв за кіоском. Я просто повільно йшов, дивлячись собі під ноги.

З-за рогу вийшли двоє хлопців у темному одязі. У них у руках щось блиснуло. Сталеві леза кастетів. Один із них перегородив мені дорогу, заважаючи пройти. Другий дихав у потилицю зі спини. Батько вибіг з укриття і втрутився, підійшовши до мене. Відморозки не злякалися чоловіка і лише більше розпалилися.

— Гони гроші, дядько, — граючись ножем, погрозливо буркнув один із них із натягнутим на очі каптуром. — А то синочок залишиться сиріткою.

Другий зі злим вищиром підходив до мене дедалі ближче з іншого боку, перегороджуючи шлях до втечі.

Я інстинктивно схопився за батькову руку. Той витягнув портмоне і кинув грабіжнику під ноги. Другий грабіжник, який стояв позаду мене, підскочив до батька ближче, приставивши ножа до горла.

— Телефон гони, п…р! Не кидай! Давай сюди! — з розлюченістю крикнув він.

Батько віддав телефон, і виродки зникли.

Я не в змозі щось говорити та навіть стояти на ногах, підійшов до стіни й просто сповз по ній вниз, присівши навпочіпки. Приголомшений батько сів поруч. Він важко дихав і зло проклинав відморозків, бурмочучи лайки собі під ніс. Заспокоївшись трохи, ми ні з чим вирушили додому.

Тоді я вперше задумався, як це небезпечно. Якщо ми так злякалися простих грабіжників, чи не злякаємося справжнього вампіра?

Бабусі та Полі про нічний інцидент ми не сказали. Декілька тижнів ми на полювання не вибиралися. Батько багато часу проводив у своєму кабінеті, займаючись дослідами. Він намагався розв'язати другу нашу проблему — низький шанс навернення, навіть якщо вампір вкусить когось із нас.

Я в таємниці сподівався, що тато відмовився від своєї ідеї після випадку з пограбуванням. Але це був лише перепочинок.