6. Сучасні надлюди

Вампіри виглядали як звичайні люди. Тільки не старіли, як усі, а навпаки — з кожним місяцем, з кожним роком молоділи. Звичайно, згодом це наштовхувало на питання з боку оточення, і вампірам доводилося вибиратися зі звичного середовища, змінювати особистість і постійно змінювати місце проживання, або вести дуже відокремлений спосіб життя.

Стати вампіром могла людина, яку вкусив вампір, щоб напитися крові. Але перетворення відбувалося вкрай рідко. Причини цього наразі були невідомі. Найчастіше жертва просто не виживала. Але в тих випадках, коли виживала, навернення відбувалося не відразу і могло зайняти кілька днів, а то й тижнів.

Відчуття припливу сил і повної свободи окриляло, відкривало нові можливості, давало сенс життя, робило невразливим до людських хвороб, позбавляло емоцій і переживань, а ще давало незвичайну силу та міць організму.

З усіх емоцій залишалося лише відчуття задоволення, насолоди та протилежні цим відчуттям – спрага і незадоволеність. 

Новонавернені вампіри легко йшли з сімей, ставали повністю вільними та часто змінювали свій спосіб життя, починали займатися тільки тим, що приносить їм ту саму насолоду і задоволеність. Їм не треба було їсти, хоч вони могли це робити, якщо це подобалося. Вампір ставав безтурботною і вільною у всіх сенсах істотою, яка жила тільки заради себе.

Ще вони могли відчувати собі подібних. Це не було читанням думок, просто всіх їх поєднувало якесь інтуїтивне чуття, потяг, ментальний зв'язок. Саме завдяки йому вони знаходили закриті спільноти інших вампірів та могли спілкуватися.

У пробірці з кров'ю, яку таки вислала йому та людина (чи не людина), він знову виявив ті ж атипові клітини й переконався, що мав рацію: та жінка стала вампіром. Вічно живою, здоровою вампіркою, яка молодіє що миті. Хоча жіночі особини цих істот воліли зватись вампіресами. Очевидно, вона покинула ненависного їй чоловіка, дітей, що подорослішали та давно мали своє життя, до того ж людські емоції й прихильності вже не були їй близькі. Мабуть, той, хто вкусив її та зрештою зробив чудовиськом, вийшов на зв'язок, посвятив її в таємницю, і жінка знайшла нове життя з безліччю можливостей і вічною молодістю. Єдина плата за нескінченність – лише крихітна жертва – спрага крові.

Вампіри цуралися людей і всіляко приховували своє існування. Полювали здебільшого на людей у глушині, у селах, неблагонадійних міських районах, іншою мовою, де не докопуватимуться. Вбивати — не було їхньою метою. Жага штовхала їх лише на те, щоб напасти й напитися цілющої крові.

Річ у тому, що ті самі атипові клітини настільки омолоджували їхній організм, що органи починали зменшуватися в розмірах, тіло всихало і набувало дитячих рис. Вампір міг стати безпорадним і зовсім загинути. Саме тому потрібні були клітини звичайних людей, щоб атипові клітини перекидалися на них, і тіло не молодшало так швидко. Але процеси омолодження йшли поступово. З моменту навернення до вампіра і до першого полювання на кров могли пройти роки. Все залежало від віку жертви. Старий, що дивом вижив після укусу вампіра, повільно молодів би роками, перш ніж зрозумів би, що потребує людської крові. Але старі люди виживали рідко. Мабуть, тому вампіри часто кидалися саме на них: і опір жертва навряд чи чинитиме, і ділитися безсмертям не доведеться. Згодом у молодшого новонаверненого вампіра необхідність пити людську кров виникала все частіше.

Але в сучасних умовах завжди можна було дістати донорську чи знайти інший спосіб напитися. Не обов'язково було на когось нападати й тим паче вбивати. На напад вони йшли лише у запеклих випадках, коли не вдавалося знайти кров. Донорська кров швидко псувалася, і з нею було багато метушні та проблем. Тому іноді вампірам було простіше напасти на когось. Але навіть молоді жертви вампірів виживали не часто. Людський організм рідко був здатний на навернення й перетворення, не справляючись з навантаженням. Іноді люди вмирали від кровотеч чи невдалого укусу. А іноді жертви вампірів таки ставали подібними до них.

Батько докопувався все глибше і глибше, і чим більше він дізнавався про вампірів, тим більше переконувався в думці, що хоче стати одним з них. Він хоче подарувати цей шанс своїм дітям, своїй тещі. Він більше не витримає втрати жодного зі своїх близьких. Ні, він цього не міг допустити! Йому неодмінно потрібно досягти своєї мети. З того часу його мета стала і нашою метою. Вона згуртувала нас як сім'ю. І ми, здавалося, знову стали трохи щасливими.