5. У пошуках

Коли батько пішов із наукового інституту, він продав нашу затишну квартиру в самому центрі міста, машину та все, що в нас було і хоч якось нагадувало про маму. Навіть її коштовності. Залишив лише лабораторне обладнання.

На вторговані гроші тато купив уживаний позашляховик, орендував глухий будиночок у передмісті, який через велику кількість мікроскопів і всяких приладів став більше нагадувати лабораторію. Решту він поклав на депозит у банк під відсоток. На ці відсотки та бабусину пенсію ми відносно безбідно жили.

Папа студіював літературу, в тому числі й навколонаукову, ночами просиджував на різних форумах, спілкувався з «однодумцями», які так само як і він, жадібно шукали інформацію про вампірів у мережі. Всіх їх умовно можна було поділити на три типи: а) які вірили у вампірів; б) стверджували, що вони самі є вампірами, в) охочі ними стати. Мало хто з усіх цих людей справді щось розумів. Придурків у мережі виявилося дуже багато.

Батько так захоплено розповідав про свої знахідки, що ми всі слухали його із захопленням. Навіть бабуся. Крім тих днів, коли вона була не в собі. Він горів своєю ідеєю, його очі блищали, він знову почав усміхатися. 

У такі вечори я відчував, що ми сім'я, що нас щось об'єднує. Мені почали подобатися наші нічні вилазки. То справді був адреналін, кураж. Я ввійшов у смак і за кілька років нічних пригод став заплавським мисливцем на вампірів. Хіба не мрія будь-якого пацана?

Я допомагав татові знаходити інформацію, переписувався з очевидцями в соцмережах, відсівав фантазерів та брехунів, а також просто чокнутих та фриків. Після тієї історії та скандалу з татом різко зникли всі друзі родини, а я став ізгоєм у класі. Але мені було вже байдуже. Я відчував себе по-справжньому крутим та дорослим.

Поліна грала у ляльок-вампірів і знала дуже багато про них. Вона була неймовірно розвиненою дівчинкою, не за роками розумною. У свої три роки вона добре і складно розмовляла. Її розповіді та ігри про вампірів, які п'ють кров із шийок інших ляльок, лякали інших дітей на дитячому майданчику. Та що там говорити, вони й матусь цих дітей лякали та шокували! У результаті сім'ї Стернів стали цуратися.

Батько не шкодував грошей на пошуки, і йому таки вдалося вийти в мережі на людину, яка допомогла йому наблизитися до розгадки й переконатися в тому, що він не помилявся і сучасні реальні вампіри — це не вигадка і не плід його фантазії.

Нам вдалося вийти на цілу закриту спільноту, де спілкувалися вампіри з усього світу. Потрапити туди було вкрай непросто, бо отримати логін можна було лише на запрошення іншого вампіра, який уже був у клубі.

За величезні гроші (пішла велика частина депозиту) один із них (хоча він казав, що просто знайомий з одним із членів закритої спільноти) погодився розповісти все, що він знає про вампірів, а також дати доступ до форуму під своїм логіном на підтвердження своїм словам. Але тільки тимчасовий — всього на кілька хвилин. Інакше чужинця дуже швидко відчули б і розсекретили.

Зробити запрошення та відкрити постійний доступ до спільноти він так і не погодився за жодні гроші. Вампіри не розкидалися такими запрошеннями та не спілкувалися зі звичайними людьми.

По-перше, їм це було не цікаво, вони не відчували емоцій.

По-друге, це загрожувало небезпекою для їхньої спільноти, адже якби їхнє існування стало відкритим, їх би швидко винищили. Вони не могли б вільно дістати кров чи полювати.

По-третє, вампіри любили свій спосіб життя, цінували свої можливості й не дуже хотіли ділитися. А навіщо беземоційній майже завжди (за винятком спраги) самодостатній істоті турбуватися про простих людей, які такі вразливі, та ще й мають властивість вмирати за кілька десятків років? Яка справа до них? Навіщо позбавляти себе джерела цілющої крові?

Коли батько обумовлений час залогінився і увійшов на той форум, він був просто в шоку! То був цілий світ! Він жадібно робив скріни всіх сторінок поспіль. Але що можна встигнути за кілька хвилин? Теми форуму були приблизно такими: "Де ви полюєте?", "Як роздобути донорську кров?", "Які професії ви вже освоїли?", "Де замовити накладні ікла?", "Де варто побувати в цьому десятилітті?" і таке інше. Власник логіну за п'ять хвилин змінив пароль, і доступ обірвався.

Ще за кілька тисяч доларів він погодився надіслати батькові пробірку з кров'ю, але сказав, що це остання його послуга. З цих уривчастих відомостей та інформації тієї людини в мережі, тато дізнався дуже багато.