Розділ 1. Молодий чоловік

Життя дарується лиш раз і прожити його потрібно ефектно.

Незаміжня дама з африканського племені Мурсі, яка вільно носиться спекотною саваною поміж бізонів і мавп, щоб прожити життя ефектно, неодмінно хоче обзавестися розфарбованим блюдцем. Віднайшовши нарешті чудний диск, не розтрачаючи даремно безцінних днів земних, вона втискає тарілку в нижню губу, розтягуючи її, наче бублик. Вгледівши прекрасну молоду, наречений від дикого щастя скаче в дикому танці, а незабутня наречена широко посміхається та сповна набуває племінної пристойності.

Сповнені щемливої гордості за африканське плем’я, індуїсти пішли власним, тернистим шляхом. У повний місяць, за тамільським календарем, віддані прихильники Муругана з ентузіазмом проштрикують собі щоки та язики. Набувши цілком ефектного вигляду, вони гуртуються в стада й урочисто бродять густонаселеними вулицями з високо піднятими головами, здибаючи заздрісні погляди співвітчизників. Ще більш віддані прихильники вганяють у засмаглі спини гнуті гаки та, впрягаючись як воли, ефектно стогнуть і тягнуть на скрипучих возах свої божества.

На Індонезійському острові Балі не стали пасти задніх. Глянувши чистими очима на порослі оксамитовими лісами вулкани, райські пляжі й райдужні рифи, святі отці усвідомили кричущу потребу підготувати юних остров’ян до дарованого їм богами, щасливого життя, і рішуче вхопилися за шершаві напилки.

В екваторіально-мусонному кліматі, з видом на Індійський океан, батюшки ефектно випилюють рівні, як у коней, передні зуби молодим балійцям, захищаючи їх тим самим від злих духів. Бачачи, на що здатні святі отці, злі духи з жахом біжать геть із прекрасного острова. Захищеним остров’янам нічого не залишається, окрім як блаженно доживати, відведені їм небесами, райські дні на Малайському архіпелазі.

Дізнавшись про подвиги балійських жерців, індійські служителі віри не знаходили собі місця. Бажаючи будь-що переплюнути конкурентів, кмітливі уми вгледіли п`ятнадцятиметрову вежу стародавнього храму. Скинули руки до небес, ударили в бубен і затвердили священний обряд.

Розгойдуючи малих нащадків Шиви за ручки та ніжки, під маніакальні крики безтурботного натовпу, служителі культу ефектно скидають немовлят із крутого обриву. Розчулені татусі, в цей епохальний момент, збентежено носяться внизу з розтягнутими простирадлами, намагаючись зловити потомка. Успішний ритуал пророкує дитині щасливе майбутнє.

І з цим, без жодних суперечок і прирікань, можна відразу погодитися, враховуючи, що скидають із вежі лише раз у житті.

Ефектні звичаї, відкриті винахідливими людьми, навіюють суцільний жах на цивілізованих жителів європейського континенту. Для пересічного ж радянського жителя, в тоталітарній країні, насильно зшитій з багатьох народів, «жити ефектно» означало ніщо інше, як жити не на одну зарплату.

За Григоріанським календарем у місті «О» йшла 1930-та весна. Бадьорий вітер безрадісно вив, наче старший дослідник інституту археології, випадково забутий експедицією на острові людожерів. Дощ барабанив по облізлим дахам, пташки поховалися в гущу молодої листви, а небесне світило кволо повзло за горизонт. Наступав вечір.

Тим часом у дев’ятій квартирі будинку №6 на Вишневому провулку спалахнула парафінова свіча, освітивши скромні апартаменти одного молодика. В  дальньому кутку розкинулося спальне гніздо. Смугастий матрац, наче покійна зебра, статично лежав на холодній підлозі. Вибір дальнього кутка був зроблений мешканцем навмисно. Стелити ложе біля вхідних дверей для молодого чоловіка вважалося дикістю, притаманній нижчим племенам у суспільстві.

- Там сплять собаки й неавторитетні чоловіки, - кривився мужчина, вдумливо тиняючись по жилплощі.

На чотирьох гнутих ніжках під стіною стирчав коричневий стілець. Він же виконував роль обіднього, а за потреби й бенкетного столу. Гардеробної шафи джентльмен не потребував. Усе вбрання: сірий піджак, літні брюки та сорочка з туфлями – сиділо на ньому без зайвих елементів.

Молодого чоловіка не будоражили культурні надбання людства, включаючи закручені манускрипти та величні піраміди, історія полеглих цивілізацій була йому нудна, а інтересу до гуманітарних та природничих наук він позбувся ще на шкільній парті. Він не обтирав церковних порогів по вихідним, не отримував офіційної зарплати в касі й стороною обходив крикливі публічні зборища. До слова, джентльмену йшов тридцять перший рік земного життя. Він мав пристойний зріст та пристойні манери.

Цього прохолодного вечора всидіти на місці мужчина не міг. Його гладка шкіра сутулилася і набирала шершавої подоби шкури гуся домашнього. Він періодично здригався, прискорювався і спритно намотував круги за годинниковою стрілкою. Ходити проти часової було для нього неприпустимо з міркувань забобонів, в які він загалом не вірив, але ризикувати не хотів.

У питливій голові вирував бал мозкових звивин. Мільйони невидимих ланцюгів комбінували нейронні з’єднання, намагаючись сплести у свідомості омріяну думку. Вони кружляли, як прими-балерини, спліталися в легких обіймах, тут же розлипалися й знову пускались у хаотичний вальс думок.

Потрібна ідея - переконливо вважав молодий чоловік. Віднайшовши її, життя його сколихнулося б, як древні Помпеї від ревучого Везувію, розлилося карамельними потоками та втамувало ту невидиму спрагу, яка так мучила його.

Однак пристойним ковтком води, як пишуть у рецептах лікарі, джентльмен не зміг би втамувати цю тваринну потребу. Навіть прісноводний і зелений Дунай, залпом влитий у його розкриту пащу, не зміг би вдовольнити гостру, як кавалерійський спис, соціальну нужду рядового члена людського суспільства.