Дівчина в чорному

— Що тут у нас? — спитала Інга Яна і відсахнулася від різкого гнилого запаху.

Робота у відділі вбивств передбачала не найприємніші аромати, але від пакету несло вбивчо навіть для людини, яка звикла до подібних запахів. Ян помітив її реакцію та посміхнувся.

— Тут розчленували чоловіка.

Інга подивилася на кульок, в якому знаходилося щось у червоній жижі. Дівчина зробила глибокий вдих, відчуваючи, як підкочує легке почуття нудоти.

— Тільки цього нам не вистачало. — Інга не любила таких справ. Маніяків шукати завжди складно.

— Пакет знайшли між стінами двох гаражів у невеликому зазорі. Знайшли його за запахом кілька власників машин, пішли подивитися, чим там смердить. Думали, що тварина померла, але, коли побачили пакет, викликали поліцію. Камер тут жодних немає. Ліхтарі тільки над будинками, а тут темно, швидше за все, його принесли вночі і пакет вже не перший день тут лежить. Тож свідків у нас немає. Поки що за місцем злочину все.

— Кінологів викликали?

— Так, вони вже мають бути.

Підтверджуючи слова Яна, приїхала їхня машина. Радісна вівчарка, виляючи хвостом, зазирала ясно карими очима на поліцейського, чекаючи на завдання. Інга мимоволі посміхнулася. Для собаки це, мабуть, просто гра. А для нас? Інга посміхнулася ще ширше. А для нас це теж гра.

— Чого посміхаєшся? — здивувався Ян.

Він теж був у гарному настрої, як завжди, але намагався зрозуміти, що так розвеселило дівчину.

— Я зрозуміла, чого хочу.

— Так, і чого?

— Я хочу собаку.

— Я чекав, що ти скажеш «тебе». Шкода. Шкода. — засміявся хлопець.

— Я хочу пухнастого собаку, тебе і… шашликів. — загадково посміхнулася Інга. — Може й справді до біса, ці ресторани. Давай краще на шашлики сходимо, коли цю справу розслідуємо.

Ян погодився, але вони навіть не підозрювали, що розслідування затягнеться на такий тривалий період, що хлопець із дівчиною практично забудуть про свою обіцянку.

Собака взяв слід, але він обривався біля виїзду з гаражів. Це майже нічого їм не дало. Як і різні експертизи. На пакеті не було відбитків. Розчленований труп чоловіка вже почав розкладатися. На його ідентифікацію пішло більше часу, ніж зазвичай. Виявилося, що то був тридцяти п'ятирічний електрик.

— Уявляєш? Наш розчленований був звичайним електриком. Я думала бізнесмен чи бандит. Я сподівалася на бандитські розборки. Електрик не мав жодних проблем, або боргів. Дружина сказала, що не помічала у його поведінці змін останнім часом. Наче це випадкова жертва. Але найімовірніше це маніяк. Може у маніяка, звичайно, і є якісь причини та логіка, але поки ми це зрозуміємо, скільки буде ще жертв?

— Це взагалі могла б бути не перша жертва. Треба перевірити, чи не було розчленування в інших районах міста.

Але в інших районах міста таких тіл не було або, принаймні, їх не знаходили. Час минав день за днем, тиждень за тижнем, а в справі не було нічого нового. Не було ні доказів, ні свідків. Все, що вдалося дізнатися, чоловіка вбили ударом сокири в потилицю, а розчленували бензопилою. Справа зависла. Інга та Ян перейшли на нові розслідування. Інга іноді згадувала цю справу, але в ній нічого не відбувалося і не змінювалося. Все завмерло на холодному листопадовому вітрі.

***

Водій натиснув на педаль газу, і великий чорний позашляховик слухняно набрав швидкість, кинувши грудки брудного снігу з-під коліс. У світлі фар майнула постать дівчини в шубі з тонкими худими ногами в практично прозорих колготах. З глухим ударом її тіло врізалося у високий бампер машини. Водій веселий і злий, загальмував і різко проїхав назад проїздом між припаркованими машинами. Вікна багатоповерхівок світилися холодним неживим світлом.

Дівчина, яка тепер виглядала, як зламана лялька спробувала підвестися на ноги. Водій усміхнувся і знову натиснув на педаль газу. Позашляховик легко подолав тіло з глухим хрускотом. Водій знову від'їхав назад. Через лобове скло було видно, що для дівчини в шубі все закінчилося. А ось для дівчини за кермом все лише починалося.

Листопад перетік у ще холодніший і сніжніший грудень.

***

— Так, що сталося? Знову розчленування? — Ян відповідав на ранній дзвінок, який зацікавив Інгу. — Так, добре. Запам'ятав. Я їй передам.

Дівчина піднялася на лікті, упершись у подушку.

— Що ти передаси мені? — Інга посміхнулася і потяглася рукою до хлопця, щоб обійняти його за шию.

— Адреса місця, де знайшли розчленований труп у пакеті. Мабуть, у нас маніяк серійник, — Ян подивився на годинник на екрані телефону і відклав його убік, — пів четвертого, і чого цим маніякам не спиться? Я ще точно поспав би.

— Я б теж. — погодилася Інга і дісталася до щоки Яна, щоб поцілувати його.

Хлопець перекинувся і обійняв дівчину. Вона уткнулася в його шию, через що її голос звучав приглушеним.

— Як не хочеться нікуди їхати і вилазити з-під ковдри, тут так тепленько з тобою. — видихнула вона, — Чому труп і маніяки не можуть нас почекати?

— Труп то зачекає, а от криміналісти не стануть.