Глава 9. Реп'яхова олія. Я з тобою!

- Ну що, малеча, ти вже вдома? - голос Андрія в трубці, як завжди, звучав м'яко та дбайливо. І - трохи поблажливо.

- Так, давно.

- Як з'їздила? Добре провела час?

- Просто погуляла. Чудово провела час.

- Розумничка. Чим займаєшся?

- Чекаю тебе. Копаюся у шафі. Розбираю сукні.

- Чудове заняття!

- Коли приїдеш?

- Вже скоро. Жахливо скучив.

- Правда скучив?

- Правда. Не віриш?

- Вірю.

- А чим ще займалася, доки мене не було?

- Фільм дивилася.

- Сумний?

- Ага.

- А навіщо ти дивишся сумні фільми?

- Сама себе про це питаю.

- Коли сама себе питаєш - це добре. Це означає - не безнадійно.

Андрій приїхав за дві години.

Ліка подивилася йому прямо у вічі.

- А ти ні про що не хочеш мене спитати?

- Ні.

- Чому?

- Тому що я холодний і байдужий.

- Але ж ти не такий?

- Це я твої думки цитую.

- Чому ти не питаєш, що зі мною відбувається?

- Тому що я бачу, що відбувається.

- А чому ти нічого не робиш?

- Я маю вибір?

- Вибір є завжди.

- Ну так, звичайно. І зараз у мене є цілих три варіанти. Залишити все як є. Взяти тебе в оберемок і забрати на край світу. Або одному виїхати на край світу. Я ще не вибрав.

- Ти мене ненавидиш?

- Мені тебе шкода.

- Ти знаєш, я не люблю, коли мене шкодують.

- Це не той випадок.

- Ти правий. Слухай, як ти здорово сказав! Ти навіть сам не уявляєш, як незвичайно ти висловився. Зазвичай цитують слова, фрази. А ти цитуєш думки! Та ти просто чарівник якийсь!

- А ти не здогадувалася?

- «Слова були прості до примітивності, а думки - глибокі гарні та пафосні. Хто ж винен у тому, що такі думки перетворюються на такі слова?” А процитуй ще щось? У попередній цитаті ти схибив. Я не вважаю тебе ні холодним, ні байдужим.

- А я процитував із сарказмом.

- А, зрозуміло. Такого ще не чула. Ну, давай, які в мене ще є думки?

- А чи треба? Ти ж знаєш, я не сильний у словесних вишукуваннях.

- Знаю. Всі ці словесні вишукування - така нісенітниця.

- Правильно. Я з тобою. Без жодних гарних виразів.

- І жестів.

- Що?

- Та так, нічого. Дурниці.

- А що це ти тут вивалила на ліжко?

- Це одяг, чи не бачиш? Я його сортую за різними критеріями.

- Цікаво…

- Ось ця стопочка називається «накинула і побігла». Це прасувати не потрібно. Можна повісити на плічка і тримати напоготові.

- А це?

- А це - «Купила? Тепер носи!”

- Що?

Ліка посміхнулася.

- Так називається розділ. Що ж незрозумілого? Коли вже мала дурість купити, тепер - носи.

- Чудова рубрика. Розділ.

- Мені теж подобається.

- А що тут? О, тут ще етикетки? Чи це нові речі?

- Це нові речі. Але це розділ НПВШ.

- Що?

- Який ти милий, коли перепитуєш по десять разів. НПВШ означає «Набридло ще поки висіло в шафі». Потрібно сховати з очей геть. Нехай дрібнички відпочинуть небагато. І очі також.

- Клас! Мені подобається. А тут?

- О, тут мій біль. Називається «Річ крута, але мені не пасує. Але річ крута».

- І багато таких?

- Як бачиш. Чимало.

- А навіщо купувати те, що не личить?

- Ну ... Буває в магазині, поки приміряєш, - йде, а вдома - ні.

- То теж буває, так?

- Так!

- А у цьому пакеті?

- А тут... Старі речі, які колись були коханими.

- А зараз вийшли з моди?

- Ні, просто минув їхній час.

- Хочеш їх сховати?

- Хочу викинути.

- То може ще знадобляться? Адже колись були улюбленими?

- Тому й треба рішуче викинути. Або віддати комусь. Щоб не було спокуси відкопати їх знову і в них вбратися. Їхній час минув, і точка. І взагалі… П'ятий пункт мого плану на сьогодні звучить так: потішитися сонячним днем.

- А якщо день буде хмарним?

- Я все одно йому зрадію.

- Це важко.

- Але здійснимо. Для того, щоб зрадіти сонячному дню, сонячний день не дуже й потрібен, розумієш?

- Розумію.

То що там говорила наша мудра мадам Жужу?

- Досить дивний випадок, - промовила мадам Жужу, рішуче відкидаючи волосся з обличчя і хитаючи яскравими сережками. Чорт забирай, вона категорично вміла справити враження, ця складна і неповторна Ленка Жукова-Журавльова, - Мед і реп'яхова олія ось ваші ліки, дівчатка. Ну, з медом, я думаю, вам все зрозуміло, а ось з реп'яховим маслом - тут справа дещо складніша. Реп’ях, в принципі, нормальна рослина зі злегка сумнівною репутацією. Дискредитували його колючки. Розумієте? Адже можна вичавити масло і тоді ніхто не скаже: причепився або причепився як реп'ях. І користь - очевидна.

- Я трохи відволіклася. У чому дивність цього випадку, запитаєте ви? Це нагадує ситуацію, коли ти живеш і нікого не чіпаєш, і в принципі цілком задоволений своїм життям. Або не зовсім задоволений, але... будуєш якісь плани, мрієш, якось дієш. І раптом: з'являється хтось, кому відразу здається, що життя твоє нудне та нецікаве. Причому цей «хтось» може бути й всередині тебе і зовні. І він усіма можливими та неможливими способами хоче оживити та підрум'янити твоє сіре (на його думку) існування. Ти намагаєшся пояснити, мовляв, у мене все гаразд, мене все влаштовує. І чуєш у відповідь: бідолаха, як можна не розуміти, що ти просто животієш? І тут перед тобою постає питання: кому і навіщо я мушу доводити, що моє життя - це моє життя?

Андрій глянув у вікно.

- А давай без зайвих слів?

- А давай!

- Ти чому не одягла свій червоний пеньюар? Я збирався зірвати його з тебе з усією силою своєї пристрасті.

- Ти не помічав його пів року. Я вирішила немає сенсу його вдягати.

- І справді... Немає жодного сенсу його одягати…

Ліка заплющила очі. Андрій одним рухом змахнув усе з ліжка на підлогу.