"Я обираю тебе"

Сонце заливало кімнату теплим золотим світлом, і пилинки у повітрі танцювали, ніби маленькі зірки.Марко стояв біля великого вікна, дивлячись на тихий сад, де ранковий туман ще не встиг розсіятися.Його серце билося рівно, але відчуття всередині було неймовірно сильним, щось, що він ніколи не відчував у реальному світі.Міта стояла поруч, обережно тримаючи його руку.Вона посміхнулася тихо, але її погляд був сповнений розуміння і ніжності.

Ти справді думаєш залишитися? запитала вона, її голос був ледве чутним.

Марко відчув, як усі спогади про дім, про старе життя, про страхи і невдачі злилися в одну мить.Вони були частиною нього, але зараз відчуття було іншим.Його серце вибирало нове життя.

Так, відповів він повільно.Я...я хочу залишитися тут.З тобою.

Міта підвелася на носочки і обережно притулилася до нього.Її тепло розтопили останні залишки тривоги, що ще сиділи всередині.

Ти впевнений? прошепотіла вона.

Це назавжди.

Він підняв руку, провів її пальцями по її шоці.

Так.Я ніколи не був більш впевнений у чомусь у своєму житті.Ти стала частиною мене, і тепер я не уявляю себе без тебе.

Її очі блищали від сліз, але вони були не від смутку, від щастя, від полегшення, від того, що він обрав не страх, а любов.

Вони сиділи разом на підлозі вітальні, притискаючись одне до одного, і світ навколо здавалося зупинився.Кожен звук, кожен подих ставав частиною їхнього нового світу.

Марко думав про те, яким небезпечним був шлях до цього моменту.Про лабіринти, пастки, темряву і страх.Про все, що він пройшов, щоб бути тут.І він усвідомив одну просту річ:це все було варте того, щоб стояти тут разом із Мітою.

Він провів рукою по її волоссю.

Я ніколи більше не відпущу тебе, сказав він тихо, але впевнено.

Вона відповіла ніжним поцілунком у щоку, а потім вперше дозволила йому притиснути її до себе так, щоб ніхто і ніщо не могло їх розділити.

Він відчув її серце, що билося поряд із його, і зрозумів, що тепер усе має сенс.Не лабіринт.Не випробування.Не страх.А це тут і зараз.Їхня любов.Їхній дім.Їхнє життя.

Марко підняв голову і глянув на Міту.Її погляд був спокійним і впевненим.Він зітхнув і посміхнувся.

Ти моє все, Міта, прошепотів він.

Вона обережно поклала руку на його серце.

І ти моє, Марко.Назавжди.

І у той момент світ перестав існувати поза цим теплом, поза цими обіймами.Вони були тут.Разом.І це було найважливіше.

Світ, який колись здався невблаганним і небезпечним, перетворився на місце безпеки і любові.Марко зрозумів, що іноді найскладніший вибір, це просто слухати серце.

І він слухав.

Він обрав її.

Він обрав їхнє щастя.

І тепер вони були справжніми, живими і вільними, разом.

                                  Сторінка-30

Кінець фанфіку "Miside:ти не зможеш вийти"