"Близькість у прірві"

Марко ступив далі, і міст похитнувся ще сильніше.Під ногами темрява крутилася і колихалася, немов рідина, готова поглинути його.Серце билося шалено, а руки тремтіли від страху.Ти можеш це зробити, тихо промовила Міта поруч.Її рука знайшла його, обвила його талію.І я не дозволю тобі впасти.Марко відчув дивне поєднання страху і теплоти.Її дотик заспокоював і одночасно змушував відчувати свою уразливість.Він зупинився на мості, дивлячись у темряву під ногами.Чому ти так до мене? запитав він, голос тремтів.Чому ти робиш це зі мною?

Тому що я люблю тебе, сказала Міта, нахилившись до нього, і я хочу, щоб ти зрозумів, що навіть у цьому кошмарі є місце для довіри.Для мене ти важливий.Для тебе я створила цей світ...і тебе.Тіні навколо почали рухатися швидше, і шепіт минулого збільшувався.Ти не зможеш! кричали голоси.Ти завжди програєш! Ти самотній!

Я не сам, сказав Марко, відчуваючи, як тепло Міти пронизує його тіло.І навіть якщо я боюся, я йду вперед.Міст під ногами почав хитатися, а темрява стягувала ноги, намагаючись зупинити його.Міта нахилилася ближче, її обличчя було поруч із його, її подих торкався шиї.Я тримаю тебе, Марко, прошепотіла вона.Навіть якщо ти не бачиш, я завжди тут.Марко відчув, як страх переплітається з дивним відчуттям близькості, як холод і тепло змішуються всередині нього.Кожен крок став боротьбою із собою, із темрявою і зі страхом.Тепер йди, сказала Міта, її рука міцно тримала його, і не забувай, що ти не сам.Марко зібрав усю рішучість і зробив крок уперед.Міст почав світитися слабким золотим світлом, що з'явилося лише там, де ступала його нога.Тіні відступили, але відчуття небезпеки не зникло.Він подивився на Міту:її очі світилися ніжністю, але її холодний погляд нагадував, що вона контролює все.Я довіряю тобі, промовив Марко, і відчув, що навіть у хаосі є щось справжнє.Ти моя сила, Міта...і моє випробування одночасно.І в цю мить він зрозумів, що ця гра не просто кошмар.Вона перевіряє його серце, його страхи і його здатність любити, навіть коли небезпека навколо нього розпирає його відчаєм.

                                      Сторінка-12