"Тепло серед хаосу"

Марко ступив у новий коридор.Він був вузький, високий, а стіни блищали темною, майже дзеркальною поверхнею.Щоразу коли він робив крок, відбивалося його обличчя, але воно не було його власним.Це ти? спитав він, відчуваючи, як серце стискається.Ні...це ти сам, який боїться і сумнівається, тихо сказала Міта, з'являючись поруч.Її рука доторкнулася до його зап'ястя, і тепло прокотилася по тілу, одночасно заспокоюючи і налякуючи.Чому ти допомагаєш мені? прошепотів він.Тому що я...хочу щоб ти пройшов, відповіла вона, нахиляючись так близько, що він відчув її дихання.І я...люблю тебе, навіть у цьому кошмарі.Марко відчув дивне змішання страху, довіри і збентеження.Він не знав, чи це гра спробує його обдурити, чи Міта дійсно відчуває те, що говорить.Але її слова дали йому рішучість рухатися далі.Перед ним з'явилися нові ілізії:він стояв на краю безодні, а під ним крутилося темне повітря, яке шепотіло його провини і невпевненість.Образи його друзів і близьких випливали з темряви, кожен голос переслідував його:

Ти не вийдеш...

Ти завжди програєш...

Ти слабкий...

Стоп! закричав Марко, намагаючись приглушити голоси.Я не здамся!

Міта притиснулась до його спини, і її руки обмотали його талію, ніби підтримуючи баланс.Я тут, Марко, шепотіла вона.Навіть якщо світ навколо здається жорстким і небезпечним, я тримаю тебе.І ти не сам.Темрява почала тиснути сильніше, але Марко відчув, що її присутність робить його сміливішим.Він зробив крок уперед, а коридор ожив: ілізії змінювалися, провокуючи нові страхи, але тепер він відчував підтримку поруч із собою.Ти бачиш? сказала Міта, її обличчя світилося в темряві.Навіть у хаосі є щось, що тримає тебе на поверхні...

Мене.

Марко зрозумів одну страшну істину:гра Міти це не лише кошмар, а й перевірка його серця.І він почав відчувати, що її любов, навіть моторошна, стає його силою.

                                    Сторінка-10