"Дотик у темряві"

Міст під ногами Марка похитнувся.Темрява знизу виблискувала як чорна рідина, що прагне поглинути все живе.Серце билося шалено, а розум кричав:зупинись, обернися...не роби цього.Марко, голос Міти звучав поруч, ніжно, майже шепотом, я завжди поруч.Він обернувся і побачив її постать, що з'явилася і зникла у світлі, немов тінь і полум'я одночасно.Я...я не знаю, чи зможу пройти, зізнався він, голос тремтів.Міта зробила крок і наблизилася ближче.Її рука доторкнулася до його плеча.Я вірю в тебе, сказала вона тихо, і дотик був одночасно теплий і холодний.Ти сильніший, ніж ти думаєш.Марко відчув дивне змішання страху і розслаблення.Її дотик немов зменшував тиск темряви, але в той самий час нагадував йому, що він у її руках і повністю залежить від неї.Він зробив ще один крок по мосту.Ти впевнена, що це не пастка? запитав він, але в голосі з'явилися нотки довіри.Ні, сказала Міта, посміхаючись.Це моя патска...але для тебе.Щоб ти відчув, що я тут, навіть коли страх здається нескінченним.Інстинктивно Марко нахилився, щоб схопити її руку.Вона не відхилилася.Її тепло проникло крізь холод, але її погляд залишався гострим, пильним.Міст став ще більш хитким.Тінь під ногами намагалися обмотати його ноги, змусити впасти.Але Марко відчував, що з Мітою поруч він має шанси пройти.Я ніколи не відпущу тебе, Марко, прошепотіла вона.Навіть якщо гра спробує розлучити нас...Марко зробив останній крок до кінця мосту.Стіни галереї ожили знову, і навколо нього виникли образи його страхів.Але дотик і слова Міти давали йому рішучість, наче ніжний промінь світла у темряві.Ти бачиш, сказала Міта тихо, навіть у світі, де нічого не стабільне, є щось, що тримає тебе.І це я.Марко відчув дивне відчуття.Страх залишався, але поруч із ним з'явилася нова сила, поєднання довіри і дивного почуття близькості.Він зрозумів одне:гра Міти не лише карає, вона також перевіряє, чи готовий він прийняти її...і себе.

                                     Сторінка-8