"Міст страху"

Марко стояв у темно коридорі, тримаючи щоденник міцно у руках.Стіни навколо рухалися, наче живі, і кожен звук лунав глухо, відображаючи його страхи.Раптом перед ним з'явився образ:він стояв у кімнаті, а підлога під ногами тріснула.Кожен його крок поглиблював тріщини, і звідти виринали фігури, його минулі помилки і провини, спотворені, наче демонічні тіні.Ні...ні, це не справжнє! закричав він.Але його голос розбивався на тисячі, ехо, і кожна тінь сміялася й шепотіла:Ти не можеш піти! Ти завжди зраджуєш! Ти слабкий!

Марко відчув, як холод прокотився від кінчиків пальців до самого серця.Стиснувши щоденник, він зробив крок уперед.І тіні розсіялися, але замість них коридор заповнився новими образами цього разу його власних страхів:висоти, темряви, самотності.Ти боїшся, Марко...почулося з усіх боків.Бо ти знаєш, що гра контролює тебе.Його ноги ледви тримали рівновагу, серце билося шалено, а розум намагався знайти логіку там, де її не було.Я не дозволю тобі зломати мене! крикнув він, і на його голос відгукнулося ехо.Тепер ти сам вирішиш, чи підеш далі.Міта з'явилася поруч, її очі світилися холодним світлом.Кожен крок, кожен страх...промовила вона, це твоя перевірка.І лише пройшовши її, ти зрозумієш, хто ти насправді.Коридор знову змінився.Перед Марком відкрився вузький міст через безодню, під яким крутилося темне повітря, немов рідина.Образи його страхів плавали під мостом, чекаючи, щоб він зупинився.Це не кінець...промовив він сам собі.Але я повинен пройти.Марко зібрав усю волю, затримав подих і перший раз вступив на міст.Кожен крук глухо відлунював у пустоті.Темрява намагалася поглинути його, але він ішов уперед, бо знав одне:зупинка означає поразку.Молодець...тихо прошепотіла Міта з темряви.Тепер ти зрозумів, що навіть у грі страх це реальність.І лише ти можеш його подолати.Марко відчував, як напруга стискає груди, але крок за кроком він доловав міст.І тоді зрозумів:ця гра не лише про виживання.Вона про те, що він готовий зустріти самого себе зі страхами, провинами і слабкістю.А Міта дивилася, спокійна, майже ніжна...але з холодом, який обіцяв ще гірші випробування попереду.

                                     Сторінка-7