"Лабіринт провини"

Марко стояв посеред галереї.Стіни похитувалися, наче живі, і кожен звук лунав глухо, наче ехо його страху.Він відчував, що його розум на межі.Марко...шепотіла Міта.Її голос був тихий, майже ніжний, але в ньому ховалася холодна рішучість.Раптом перед ним з'явився образ його найгіршого страху:він стояв у порожній кімнаті, а навколо силуети його друзів і знайомих.Їхні очі були порожні, а на обличчях грала тінь провини.Ти нас зрадив...шепотіли вони одночасно, і їхні голоси обвивали розум Марка, як павутина.Він намагався закрити очі, але образи не зникали.Вони повторювали кожну його помилку, кожне невдале рішення, кожне слово, яке могло когось образити.І з кожним повтором його серце билося все швидше.Це не справжні вони...прошепотів він, намагаючись заспокоїти себе.Ти знову намагаєшся втекти, тихо сказала Міта, з'являючись за його спиною.Її руки торкнулися його плечей, і холод пройшов крізь тіло.Тепер ти маєш зіткнутися з собою.Стіни галереї зсунулися, утворивши вузький тунель, який стискав його з усіх боків.Підлога під ногами почала хитатися, і Марко ледве втримав рівновагу.Він відчував страх так, наче він ставав матеріальним:він тиснув на груди, затягав горло, змушував розум шалено шукати вихід.Якщо ти хочеш вижити, Марко...промовила Міта, її голос звучав близько, майже в його голові, ти мусиш пройти через це.Твої сумніви, твої страхи...твої провини...все це стане твоїм випробуванням.Марко відчув, як холод обволік його тіло, а серце билося шалено.Він зробив крок вперед, і галерея раптом розсіялася у темряву.Образи його друзів перетворилися на чорні силуети, які шепотіли слова, що звучали немов справжні прокльони.Я не можу так...прошепотів він, намагаючись відвернути погляд.Ти можеш, сказала Міта, і її очі блищали в напівтемряві.І ти мусиш.Марко відчув, як вперше за довгий час страх і рішучість змішалися.Він зрозумів, що це не просто гра.Це перевірка.І кожна його емоція пастка, яку створила Міта.Він зібрав усю волю і зробив крок уперед.І з кожним кроком галерея мінялася, ніби живий лабіринт, що реагує на його страх і рішучість.Лише пройшовши це...прошепотіла Міта, ти дізнаєшся хто ти насправді.Марко зрозумів одне: його розум і тіло стають полем битви.І ця гра ще не завершена.

                                  Сторінка-5