Епілог

- Чи клянетесь ви, - долинало звідкись здалеку, і завмерший біля стіни підвівся і вслухався в рівномірний гул «клянусь, клянусь, клянусь».
Відкинувши на потилицю довге пасмо волосся, що вибилося з розпатланої коси, зітхнув і потер неголену щоку. Якби хтось колись сказав, що його доля самотність, то він обов'язково обернувся б і загриз зухвальця. Але не загриз, бо про самотність сказали не йому, а Лані. І жаліслива сестра не стала говорити про пророцтво улюбленому братові.
Авус обсмикнув камзол, випростався і попрямував у бік парадного залу, де складали присягу випускники Вищої Військової Академії.
Ні, звичайно він був радий різноманіттю планет, що входять до його нового місця проживання. Дракон криво усміхнувся і пришвидшився. Слід було відібрати трьох найкращих перед основною масою рекрутерів. І, враховуючи досить щільну населеність цих планет, роботи вистачало завжди.
Повертаючись у спогадах до печери, в якій за запевненням Лани вони мали відшукати шкаралупу Черниша, він шкодував лише про одне. Про те, що погодився відкотити камінь, що загороджує вихід із печери.
Потрібно було поступитися цією місією братові.
Події, що розвивалися слідом за виштовхуванням каменя, що прикриває вхід, стали схожими на різнобарвний калейдоскоп. Це вже в цьому світі він дізнався про подібну дитячу іграшку.
Найкраще він пам'ятав поклик. У запалі свята, коли висока чорнява відьма раптом змусила всіх присутніх завмерти і створила над землею картину якоїсь великої зали з дивним кільцем і пультом, за яким сиділа білявка в непомітному комбінезоні, він відчув цей поклик. Коли в зал, де сиділа білявка, увійшла ще одна жінка, відьма Мара раптом ахнула і притиснула долоні до грудей.
- Ну як, - долинуло ніби крізь воду, - є якісь новини?
- Я прорахувала сектор, із дуже великою ймовірністю вони саме там.
- Чому ти так вважаєш, Сашо?
- Бо інтуїція! Алексо, ти ж завжди довіряєш своїй інтуїції?
- Довіряю, звичайно. І Мара завжди їй довіряла!
- Не морщи чоло, я обов'язково конкретизую напрямок, надто невловима кінцева точка, якесь аномальне поле постійно не дає прорахувати точні координати.
- Може, тобі потрібні помічники? Хтось конкретний? Ти тільки скажи!
- Я вірю, що, як сказав Гал, ми обов'язково знайдемо і Мару, і Міхаеля, і драконів. Хоча у випадку з драконами найкраще допоміг би у пошуках саме дракон.
Через сорок хвилин він стояв біля каменя, який з якоюсь божественною силою кликав до себе.
А ще за мить опинився в залі, який показувала їм Мара.
Навколо все ревло і миготіло, і йому вперший момент захотілося обернутися і затопити все вогнем. Але потім він почув тихий жіночий голос, що умовляв заспокоїтися і прийняти свою долю. Жінка шепотіла, що ім'я, подароване на честь найкращого друга, просто мало притягнути його туди. де цей друг лишився. І що його допомога буде безцінною, і прискорить пошуки, а значить і возз'єднання найкращих у всіх існуючих континуумах друзів.
З того часу минуло близько двадцяти п'яти років. І як би він не намагався, але так і не допоміг Керуючій брамою. Але в останню зустріч він несподівано для самого себе запропонував спробувати сліпий пошук. Випросивши дозвіл у керівництва, порадившись з Алексою та заручившись підтримкою ще однієї відьми, Саша сказала «так».
Сам Авус вкотре медитував, потираючи в руках монету, яку віддав один із врятованих у якійсь із заварушок на якійсь із безлічі планет. Тоді цей сивий чоловік сказав, що ця монета – подарунок богині.
І що за дуже великого бажання слід кинути її в Колодязь відкладених бажань.
Він ще розповідав про те, що тільки той, хто тричі озвучить те саме прохання, зможе врешті-решт зустрітися з богинею і озвучити бажання їй.
Авус не пам'ятав, скільки разів за ці двадцять років просив про дорогу назад. Але сьогодні, перед сліпим пошуком, він звертався до богини втретє благаючи про зустріч із другом батька. Він пам'ятав, як його звали тому, що він був героєм більшості казок, які розповідав ДракоРі своїм дітям на ніч.
- Якщо мені належить загинути або загубитися серед нескінченності світів, благаю про одне, дай передати привіт від мого батька. Дай подивитись на того, хто був одним цілим в образі дивного кота Тріумвіратія, і того, хто лишився, коли двоє інших пішли.
Колодязь, що з'явився в розривах туману, здався Авусу чимось нереальним. Він дивився, не моргаючи на ствол величезного дерева, біля коріння якого було викопано цю криницю.
- Кидай же, що ти зволікаєш, - прошепотів жіночий голос, віддалено знайомий, але все-таки по-справжньому чужий.
- Я хочу побачити найкращого друга батька, бога Мя-Авуса, - голосно сказав Авус і кинув монету в пітьму колодязя.
Над головою розсипався кришталевий сміх, що обсипався в туман срібними дзвіночками.
- Що ж вам давно настав час зустрітися, - погодилася невидима богиня, - але перш за все я зроблю тобі подарунок. Ти за долею Шукач, і жодні рамки не зможуть утримати тебе на одному місці. Передбачене людиною – це одна із ймовірностей. А інша – це те, що ти сам збудуєш і створиш. У моїх силах показати ту, що є твоєю половиною.
Десь із гілок зашаріло, і я не встиг відскочити, як прямо мені в руки впав портрет.
Дівчина, яка була зображена на ньому, була в дивних окулярах, звідкись прийшла назва, в гоглах, за її спиною виднівся якийсь дивний літаючий об'єкт, сама ж вона злегка нахилившись вперед балансувала на металевому крилі з моторчиком. Брючний костюм, короткий плащ, на жодній із планет я не зустрічав подібного екіпірування та механізмів.
- Звідки вона? - спитав я, але у відповідь мені тільки прошелестіло листя.
- Хто звідки? - пролунало з-за спини чоловічим голосом, і я розвернувся до питаючого.
- Та вже ніхто, - сховав портрет за відворот піджака і почав розповідати Мя-Авусу про довге і доблесне життя ДракоРі та Гарольда.
- Знаєш,- сказав бог Фрітрового континіуму,- поки ти не передав звістку про цих шибайголов, мені не дуже й хотілося побачити їх знову. У кожного своя дорога, по суті. Але якщо ти шукаєш, то обов'язково знайдеш, а ми, як раніше зберемося і добре посидимо, закушуючи амброзію найсмачнішими пирогами, які пече моя Мліллі.