Частина 32

Драко, Геррі та черговий охоронець до місця обвалу, навколо якого до моменту їхнього прибуття якраз опав пил, прибули через дуже незначний проміжок часу.
Світлі колони, що позначили місце входу, найбільше нагадували вхыд у давньогрецький храм. Монументально, пропорційно та вивірено. Чудернацькі завитки, якими невідомий творець прикрасив ці колони, саме в цей момент самозабутньо золотив хвостом один волохатий. Причому миску з позолотою у витягнутих лапах йому підсовував ще один персонаж, якого несподівані глядачі однозначно не чекали побачити.
- Черниш?! - ахнула Геррі, тим самим змусивши Гарольда підстрибнути і розгорнуться до лісу передом.
- Гарольд? - гаркнув Драко, - ти знову за старе взявся?
- Чого одразу за старе, - ображено засопів кіт, видихнувши з полегшенням. Він не готовий був представляти незакінчений витвір на суд численних глядачів. - Я подібного жодного разу не робив! Як тобі? - звісив він морду вниз, всім своїм виглядом демонструючи нетерпіння.
– А що це взагалі? – не втрималася Гераніда, милуючись відблисками світла, яке запалювало сонце, що вставало.
- Так твій палац, ми дуже старалися!
- Палац? – перепитала дівчина.
- Замок, він мав на увазі, - пояснив задум Драко. - Я так розумію, що подібного вигляду замки у вас досі не зустрічалися?
— Оце замок? – ще раз уточнила дівчина, відразу відзначаючи позитивні та негативні сторони даної фортифікаційної споруди.

- Так, хай не остаточно закінчений, але цей витвір може виконувати функцію замку!
- Чудово! - підстрибнула на місці дівчина, - показуйте! Нам ще потрібно всередину камінь із площі перетягнути, і нехай завтра перевіряючі подавляться!
- Захопленням, сподіваюся? - уточнив кіт, забираючись на Черниша, що значно підріс.
Той, позбавившись чаші з позолотою, спритно поскакав на край балюстради, і перестрибуючи по одному йому видимим сходам, через пару миттєвостей опинився внизу.
Драко переводив погляд з одного на іншого, і назад на першого, перш ніж висунути припущення, що сформувалось в його голові.
- А ви двоє, як поєдналися?
- Добровільно, - гаркнув дракончик, блиснувши поглядом, - моє, нікому не віддам! – прикрив волохату постать від присутніх.
- І хто в кого у цьому випадку домашня тваринка? - пробурчав дракон над головою Геррі.
- Тобто? - Геррі ніколи не чула, щоб дракон обстоював обґрунтування вибору.
- Тобто перевіряльники не лише пролетять повз, а й не отримають вільних екземплярів, - пояснив Драко схиляючи голову до Черниша. – Він у нас, як і Гарольд, глибоко творча особистість! Так би мовити, два чоботи – пара!
- Він вибрав Вершником котсі? - у голові у дівчини ніяк не вмішувалася ця концепція, та й сам котсі, що говорить, насилу втискався в її бачення світу, але якось з цим вона змирилася, зробивши поправку на розмір.
- Швидше у них творча спілка, - глибокодумно зауважив Драко, почухавши кігтем підборіддя. – А Смарагдовий у такому разі – самодостатня та самостійна особистість. Скажімо, що він здичавів, і тепер сам по собі. Бути осідланим не погоджується. І на контакт із главою роду пішов виключно за добротою душевною!
Геррі переварила промову золотого дракона, помилувалася дискусією котсі і дракончика біля кам'яних воріт між колонами і відповідно кивнула.
- Якщо вже дивувати кого, то за повною програмою!
І вже не бачила, як на морді дракона промайнув вираз подиву, усвідомлення та прийняття.
- З боку внутрішньої долини є тунель для драконів, - тицьнув лапою на одну з вершин Гарольд. – Вертикально донизу, третій ярус зверху. Вибирай середній прохід, якраз у головному залі опинишся.

- Контрольована ілюзія спрямованої дії, - бурчав дракон, падаючи у вирубану в скелі трубу.
Він був приємно вражений гладкістю стін, та й якість обробки каменю змушувала пишатися чудовими вміннями найкращого дизайнера всіх часів та народів. У парадній залі він загальмував під стелею. Вузькі щілини, пробиті крізь породу загадковим способом, проводили в середній ярус приміщення денне світло, яке розгорялося зовні. Освітлення розставляло акценти на моноліті смарагдового відтінку за спинкою трону, на витонченому різьбленні по поверхні напівколон, які перетворювали печеру на рукотворне диво. Вони лягали сонячними зайчиками на відполіровану підлогу, в глибині якої на перший погляд застигли шматки дорогоцінного каміння. Вгорі ж, за площиною світлових щілин були широкі карнизи. Однозначно – як данина драконам. І проектувальник парадного залу зробив усе, щоб необізнані люди ніколи не здогадалися, що на них дивляться з темряви інші розумні істоти.
- Мабуть з цього ракурсу, - Драко вмостив дупу на найбільш широкій частині пандуса, - приміщення внизу виглядає підмостками театру. От би зараз отримати консультацію у Мя-Авуса. Все ж таки з ілюзіями ніколи справи не мав. А підтримка чоловіка для Геррі на завтрашній зустрічі з Главою Драк Главка, це не забаганка, а необхідність.
Людська частина драконячої сутності саме в цей момент прокручувала варіанти надання цієї підтримки. А ще клацала дракона по носі, переконуючи в тому, що його тваринною іпостасью можна лякати та хвалитися, але аж ніяк не стверджувати верховенство та позначати наміри. Він пам'ятав про загрозу віддати дівчину дружиною до чужого роду. І про маніпулювання та експлуатацію драконів теж був у курсі. І про те, що надто незначна вага у роду Смарагдових, а Гарольд, Бабу та Гал – не тягнуть на вагомі аргументи.
Драко вперше за все своє життя пошкодував, що не може уподібнитися до слабких людей. Як там говориться в стародавній книзі – відкрити в собі слабкості, щоб стати сильнішим?
Подальші міркування Драко були перервані процесією. Черниш, Гарольд і Геррі завмерли на вході, коли різьблені кам'яні полотна роз'їхалися вбік.
 - Це неймовірно! - видихнула дівчина, обережно ступивши на чорну підлогу, від зіткнення з якою запустився дивовижний процес.
У глибині цієї підлоги спалахнула і побігла смарагдова іскра, ковзаючи від накопичувача до накопичувача, заряджаючи їх крихтами магії, і змушуючи світильники на стінах давати додаткове світло і розганяючи тіні.
- Але як таке можливе? - підстрибуючи вона помчала через зал, кружляючи в центрі, розкинувши руки в сторони і розкидаючи хвилі іскор під імітацією чорного льоду.
- Таємниця роду, таємниця Стародавніх, - пробурчав Черниш, здійнявшись над дівчиною, - батько зберігав накопичувачі глибоко під землею, щоб ніхто не здогадався!
- З глузду з'їхати! Я не вірю! - Геррі застрибнула на досить високий трон, і він відразу підсвітився смарагдовим світлом.
- Краса - страшна сила! - грюкнув лапою об лапу Гарольд, - а точний розрахунок, збіг сил і потоків - робить її воістину вбивчою. Гей, Драко, що скажеш? Тобі трон теж ставити?
Над головами гримнуло загрозливо, Геррі почервоніла, виявивши, що пропозиція нестерпного котсі озвалася всередині трепетом і жаром. Вона погано розуміла, який розмір мав бути у трона для дракона, але їй несподівано захотілося, щоб він обов'язково сидів поруч. Нехай не завтра, нехай у майбутньому, але яке б це було щастя.
Її огладило по плечах обожнюванням і обіцянкою, що долетіли з темряви. Вона здивовано поплескала віями, розпізнавши саме обіцянку бути поряд.
- Не спати, - гаркнуло з-під стелі, - до пуття ще треба все тут довести, тож за роботу!