Частина 31

Гуркіт, з яким Станіслав зачинив за Марою і Міхаелем двері у вітальню, був більше схожий на звук мишоловки, що спрацювала.
Мара, так і не наважившись взяти чоловіка під руку, йшла по коридорах попереду чудної процесії, і в ту ж секунду, як пролунав гуркіт, підскочила і розвернулася в бік чоловіків.
Навіть сама не зрозуміла, як притягнула в якості зброї, тацю з залишками сніданку.
Залишки залишилися на столі, а таця стрибнула в руку, і відьма навіть завела її трохи за спину, щоб посилити власне силу удару.
На обличчях чоловіків відобразились діаметрально протилежні емоції. Міхаель відступив на крок, вичікувально прораховуючи теоретичну траєкторію прильоту, а Станіслав підняв запитливо ліву брову, підбадьорюючи заохочуючими смішками, застиглими в куточках очей.
- Не прибрано у вас тут! - помахала підносом перед грудьми відьма, тим самим змусивши одного видихнути, а іншого реготнути.
- Вибачте, на гостей не чекав, - господар приміщення пройшов повз Мару і одним рухом руки змів залишки посуду та їжі у відкритий у повітрі рот.
- Ой, - а куди це ви все?
Маг хмикнув, простяг руку за тацею і неохоче відповів, - а це в мене таємниця, крихітна, але від цього нітрохи не менш значуща.
- Ви портал відкрили, тільки не зрозумів точку прив'язки, - Міхаель ступив ближче до столу і схилив голову набік, ніби до чогось прислухаючись.
— Ви дослідник порталів? - хмикнув маг, - гнила ця справа, маю помітити, але тепер стає зрозуміло, чому ти Мара згадала про прорив.

Контраст «ви і ти» потішив відьму, але, з іншого боку, вся ця ситуація нервувала, особливо після того, як той самий керівник розслідування зраділо констатував, дивлячись на неї, - а однорідний колір волосся тобі йде більше.
- Там, - тицьнув він пальцем у двері, - і Марі не треба було повторювати двічі.
У санвузлі вона із захопленням розглядала колір шевелюри, що повернувся, і зовсім легку хвилястість, яку набуло волосся, після чергової трансформації.
«Вода ідеальний провідник і гаситель» – згадалися слова з якоїсь книжки.
Повертаючись у вітальню, вона схрестила пальці, все ж таки внутрішній тремор не відпускав. А ще хвилювало тепло, що з'явилося на лівому зап'ясті. Неусвідомлено почухавши шкіру під рукавом і, скривившись, ховайся – не ховайся, а ситуація сама себе не розрулить. Та й цікаво.
На столі, на тому ж підносі був сервірований легкий перекус.
Міхаель задумливо розглядав цю тацю, і навіть голову на Мару не підняв. Станіслав притримав стілець, і підсунув його до відьми, що присіла за стіл. Потім розлив чай ​​по витонченим чашкам, і тільки після того, як присутні пригубили напій, почав говорити.
Батько та дід Станіслава були артефакторами. Досить вмілими і сильними, що зберігають секрети, яким багато століть. Саме за це постраждали. Мати Станіслава була із магічного роду. Ну, як магічного, враховуючи нестабільне тло планети, згасання магії та виродження потенціалу, це колись давно вони були сильними магами, що здебільшого спеціалізувалися на лікуванні фізичних хвороб та травм, несумісних із життям. Можна сказати, що витягали з того світу. Сама мати мала крихти сили, вміла діагностувати захворювання та неполадки в організмі. А ось син якимось чином успадкував потенціал, який зовсім не зустрічався на той момент у дітей, що народжувалися.
Дід з боку батька, після визначення сили на спеціальному артефакті, повісив на шию хлопчика медальйон, що приховує ауру. Власне, зовсім заблокувати силу він не міг, та й не годилося розкидатися подібним благословенням.

Цікавинка, яку не міг засікти жоден перевіряльник, перекручувала спрямованість сили і демонструвала потенційну здатність розвитку мисливця за нечистю. Хоч вона й вироджувалася, разом із затиханням магії, але все ж таки траплялася на поверхні, і ховалася в підземних горизонтах.
Станіслав підсунув до відьми вазу з крихітними тістечками, і вона несміливо посміхнулася у відповідь.
Міхаель відразу ж поживився половиною вази, стрільнувши скривдженим поглядом.
- То яким чином ви відкрили міні-портал? - все ж таки не втрималася від запитання Мара, розуміючи, що образа в погляді чоловіка, це таке завуальоване покарання. «Навіть якщо я теж винен, першим зізнаватись не буду. Тому що постраждав більше», – десь так чи схожим чином могли звучати у голові порталника образи. А на мозолі краще не наступати.
— Це артефакт, — відразу відповів Станіслав, і погладив тацю. Потім повільно простяг руку в бік, і з розриву простору до нього на долоню вистрибнула тарілка з млинцями.
- Піднос-самобранка? - здивувався Міхаель, з вдячністю перетягуючи на свою тарілку верхні млинці, від дущі политі маслом.
- Двостороння просторова кишеня домашнього харчування. Не довіряю я громадському харчуванню, та й не їм ніде. Щоб чимось не потрібним не нагодували.
- Все ж таки це портал, - не залишав спроб довести власну правоту Міхаель, - з того боку кухня у вашому будинку, і прислуга?
- З того боку артефакт, невелика коробка із спеціально зачарованого та обробленого металу. Кільце, - він продемонстрував срібне кільце, що нічим не виділяється, - ключ і комунікатор. Я повідомляю, що хочу і мені сервірують запитане.

- А таця? – інтуїція говорила, що таця теж бере участь у цьому дивному недопорталі.
- Це якір. Додаткова умова, яка не дає з'являтися їжі поза приміщенням, де вона знаходиться.
- Тобто, навіть якщо ви голодні, і хочете перекусити, то булки вас не переслідуватимуть, - Мара дивилася в очі мага, і розуміла, що йому шалено не подобається її «ви». Але при цьому вона була впевнена, що виправляти її він не стане. Терпіння цьому чоловіку – не позичати.
- Ти правильно зрозуміла, - посміхнувся він, - тільки після досягнення повноліття, я отримав відкладений подарунок. Сховок із найціннішими та найдавнішими артефактами, які не дісталися тим, хто організував експропріацію решти, після вбивства діда та батька.
- Ви впевнені?
- Я був недостатньо малий, щоб не зрозуміти, що тоді сталося. Точніше, незважаючи на вік, я розумів і знав набагато більше, ніж демонструвалося оточуючим. Мати зобов'язали одружитися повторно. Скажімо так, - тодішній глава Драк Главка вирішив не випускати з рук потенційної можливості знайти втрачені артефакти. Занадто незначним був улов у заміському будинку. Може, здогадувався, а може знав. Я не пробачив йому те, що він застосовував до матері магію примусу. До речі, всі Вершники, які керують драконами, в тій чи іншій мірі мають це вміння.
- Уміння примушувати? – ахнула відьма.
- Так, це ніякий не вибір, це здатність примусити до підпорядкування та послуху, захований за емпатією та захопленням. Малі дракони, що вилупилися, не мають шансів. Їх прикладають захопленням та підкоряють.