Частина 28

- Ти нічого не хочеш мені сказати? - підвівшись з-за столу Раз'єдрідов м'яко рушив у напрямку Мари, обминаючи стіл з лівого боку.
Не всидівши на виділеному стільці в спорожнілому кабінеті, відьма підстрибнула і спробувала зберегти безпечну, з її точки зору, відстань між собою та безпосереднім керівником.
- Вибачень буде достатньо? - запитала, опинившись за столом, при цьому обігнувши його з протилежної від керівника сторони.
Він здивовано підняв брову відстеживши маневр, і еротично відстовбурчив губи, зобразивши ними дзьоб екзотичного селезня.
Відьомська сила одразу зворушилася і заплескала в долоні, - глибоких і щирих, - відразу ж уточнила, насилу опираючись бажанню кинутися до цього чоловіка, якомога ближче назустріч.
– Як цікаво, сильна! - посміхнувся він, і додав, знизивши голос до інтимного шепоту, - а мене Станіславом кличуть. Ті, кому це дозволено. - І знову посміхнувся так, що Мара в односекундному усвідомленні зрозуміла, що її найнахабнішим чином спокушають.
У двері за спиною керівника нечутно стукнули і не чекаючи дозволу до кабінету увірвався Міхаель.
Відьма відстежила, як Станіслав змахнув рукою, і відчувши, що будь-які махи загрожують певними неприємностями, просто-таки підстрибнула з іншого боку столу і закричала – коханий!
Смикнулися обидва чоловіки. Міхаель застиг у дверях, окидаючи присутніх уважним поглядом, Мара відразу представила чоловіка керівнику, і мило посміхаючись припустила, що чоловік примчав поділитися інформацією про прорив.
- Де прорив, веди, - рикнув Станіслав, і майже зніс Міхаеля у бік коридору.

- Стоп-стоп-стоп! - уперся долонями в плечі чоловіка Міхаель, і відразу ж їх відкинуло один від одного в різні кінці кімнати.
Двері в коридор грюкнули, відсікаючи потенційну цікавість тих, що пробігали повз, і смарагдові стрічки сили, що вирвалися з Раз'єдрідова, рвонули назустріч проявленим у повітрі приміщення потокам сили Міхаеля і Мари. З'єднавшись у центрі кімнати вони почали малювати дерево, що утримує корінням кулю, напрочуд схожу на схематичне зображення планети, вписуючи потім все це в трикутник.
Мара стояла за столом, притиснувши до рота долоню і нишпорила поглядом по деталях картини, що висіла в повітрі. Відстежила срібло сили до Міхаеля, що стоїть у кутку, і прибравши долоню спробувала посміхнутися чоловікові. Він навіть не дочекався цієї усмішки, втупив тяжкий погляд у противника, що розслаблено потирав долоні. Чи тепер все ж партнера?
Станіслав хмикнув зі свого кута, розвів руки в сторони і повідомив, - це все вона! Підстава, як бачиш, чорна! Не ми вибираємо, а нас вибирають, чи не так Мар-р-ра!
І стільки обіцянки було в цьому голосі, стільки стримуваних емоцій і пристрасті, що відьма присіла під стіл і вже звідти відповіла, - неправда, я ні про що таке, майже не думала!
- Майже? - підстрибнув у своєму кутку Міхаель, - я б ніколи не завів коханку!
- То звідки ви такі на Кхмеру впали? - реготнув маг життя, який довгі роки прикидається відьмаком.
– Як? - висунула з-за стільниці очі відьма, одночасно намагаючись відстежити двох чоловіків, які судячи з герба їхнього союзу, що зникав, розчиняючись в повітрі, був даний синусоїдальною магією планети їй у вічні супутники.

- Сила та її стабільність залежать лише від потрійності стосунків. Така плата за нестабільне магічне тло планети, - маг зробив крок у бік Міхаеля, не звертаючи уваги на відьму, яка підстрибнула за столом і склавши руки на грудях, закусила губу.
- Морду наб'ю! - стиснув долоні в кулаки спеціаліст-портальник.
- А сенс? - маг розглядав Міхаеля майже так само уважно, як і Мару до цього.
Від його неприхованого інтересу до чоловіка у Мари пересохло в роті, а ще десь у глибині відьомської натури заворушився жаль. Не так треба було зводити цих двох. Може, слід було підготувати цю зустріч, обставити відповідним чином.
- Я не встигла прочитати про потрійність, - вискочила вона з-за столу, і відразу завмерла, коли в її бік в стримуючому жесті викинули дві руки її чоловіки.
Від усвідомлення, що вони обидва її, стало жарко і водночас вся відьомська сила повернулася без коригування на тло, графік та згасання коливань.
– Ми разом зробимо її щасливою, – Станіслав простягнув долоню Міхаелю, і вона зависла перед грудьми без відповіді.
Міхаель повільно перевів погляд на відьму, що пританцьовувала біля столу, та яка зразу ж завмерла, продовжуючи перескакувати поглядом з одного чоловіка на іншого, і все так само притискаючи долоні до грудей.
- І ось питається, чого тобі не вистачало! - дещо зло запитав він у відьми, внутрішньо розуміючи, що, по суті, в це місце закинув їх він сам, а значить все що сталося - це виключно його вина.
- Вибач, Міхаель, але коханку я б не перенесла! - сказала, і від власного нахабства знову прикрила долонькою рота.
- А у вас би й не вийшло. Два сильні маги на цій планеті за умовчанням не пов'язують свої долі в одну. Це ще вам пощастило, що мене сюди занесло третім, як відчував. – Станіслав потер рукою підборіддя, розуміючи, що з Міхаелем просто не буде.
- А я знаю, чим його напоїли! - саме в цей момент прозріння вирішило переключити увагу присутніх із неприємної теми, - енергійним провідником, я читала у звіті, що його знайшли після грози. Якщо йому тимчасово зменшили опірність тіла, то - я завмерла, намагаючись сформулювати здогад до кінця.
- То, - продовжив Міхаель, - причиною смерті могла бути навіть кульова блискавка, що мимо пролітає. Якщо загальний фон на той момент був підвищений, а опірність прагнула нуля.
- Оглушили, вирубали та вбили, - зробив висновок Станіслав і розвернувся у бік Мари, - гадаю, що на сьогодні ваш робочий день закінчено. Думаю, що далі ми поговоримо в наданих мені апартаментах, вже не зневажте, але на захист кімнати я вбухав безліч сил, і вона якнайкраще підходить для конфіденційної розмови.