Частина 22

Невеликий, спритний дракон насиченого шоколадного кольору, немов горобець, на жердинці, не міг усидіти спокійно, спостерігаючи поряд гарного й здоровенного. Кожне його переминання все ближче підтягувало худорляве тіло до Драко. Золотий тільки косив оком. Інші намагалися триматися на віддалі.
- Чуєш, брате! - нарешті шоколадний не витримав, і улесливо рикнув - а ти ж що ж, теж на перше покриття?
Драко точно не чекав такого питання, тому що пирхнув, подавившись димом, випущеним з ніздрів для остраху.
- К-ха, к-ха, покриття? - перепитав, розгорнувши морду до шоколадного, що втиснувся в жердинку, але відскакувати на безпечну відстань чомусь не став.
- Ага, - закивав він невеликою мордою на довгій шиї, - шури-мури і таке інше.
- Які шури-мури? – не зрозумів дракон.
– Ну, на основі зданих аналізів!
Очі золотого округлилися, а зіниця перетворилася на тонку чорну нитку, що розгорялася червоним золотом розпеченого вольфраму.
- На основі чого? Аналізів?
- Уяви, так! Нам навіть варіанти підібрали! Правда зараз із самками не дуже, ось минулого сезону, для кращих з найкращих можна було з трьох вибирати!
— Це ти, чи кращий з найкращих? – чхнув Драко, і четверо інших ще далі відсунули товсті дупи по жердинках.
- А то, - шоколадний перескочив на планку вище, і палаючими очима почав обводити фігуру золотого, - правда до твого розміру жоден з нас не дотягує, але й у твого роду, по суті вибору не так багато, раз і ти сьогодні тут!
- Ти взагалі хто? – Драко, якому було нудно, вирішив з'ясувати все про покриття з огляду на те, що конкуренти у нього так собі.
- Шоск, рід бурштинових, стихія земля.

- Землерійка чи що? – насупив надбрівні дуги Драко.
Ні на краплину не образившись, шоколадний дракон, розправив вузькі крила і повідомив, що він ще й каміння жере, а при необхідності може ними плюватися по супротивнику.
- Та НУ! - в очах Драко майнув інтерес - розпеченими каменями? А з якою швидкістю строчиш?
Шоск пошкріб кігтем з крила між невеликих ріжок, що вінчали голову, і відповів, - ні - звичайними, вогню в мене всередині немає. А швидкість не заміряв.
- То що там із покриттям? – нагадав Драко.
- За цією будівлею є захищена арена, нас викликають туди по черзі, надаючи пару на перше покриття з двох запропонованих варіантів.
- Пару? Із запропонованих? Ви що, селекційні жеребці? – у Драко смикнулося око, коли він помітив, як решта драконів витягає шиї в їхній бік.
- Так, жеребці, - покивав дракон і відразу уточнив, - а що таке селекційні?
- Ті, що розмножуються в неволі, - недовго думаючи пирхнув золотий, - під чуйним керівництвом відбираючих аналізи.
- Та ні! - у шоколадного навіть забарвлення посвітлішало, і на його шкурі проступили темніші плями, - це все для того, щоб максимально підібрати відповідну пару.
- Пара, - це поклик душі, - а не аналізи, - пирхнув золотий, відстеживши, що ті, що з країв, зробили крок у їх із Шоском бік, - а якщо вона ще й Істинна, і єдина, то від такого союзу народжуються непереможні дракони!
Присутні явно не повірили. Шоск завмер лише на секунду і знову відкрив пащу.— Це що тебе висиділа Істинно єдина? Ось який ти, величезний!
- Не знаю, - Драко трохи посмирнів, - я сирота, підкидьок! Але свою справжню я, здається, знайшов!
— Все це необґрунтовані інсинуації, — долинуло з протилежного боку від драконів.
Один з тих, що залишилися, на вигляд найбільший, синього кольору з поздовжніми смужками більш насиченого кольору, роздувся, як жабка, що збирається виконати призовну руладу.

- Усі знають, - продовжив він, - люди дбають про нас і найкращим обирають найкраще. А питання з Істинними, у такому разі передбачало б непередбачуваний фактор – рулетку! Слабий міг знайти єдину!
– Сапфіровий, – пояснив Шоск, – стихія вода. Нічого більше, але резерв пристойний!
Драко, який відстежив пару хвилин тому захопленого старця, що стояв біля чорного ходу, по якомусь наїті вирішив не доводити свою торчку зору, а перекласти вирішення цього питання на того, хто всі очі прогледів, поїдаючи поїдом.
- Гей, любий, - звернувся він у бік старця, а архіваріус здригнувся, і сам собі повідомив: «Він що, зі мною розмовляє? І що я? Чую? Я дожив до цього, щастя то яке!»
Драко невдоволено пирхнув і гаркнув, - прокинься, дивина теж, розмовляти з людьми!
З боку решти не витримав ще один, який відразу пояснив, що зазвичай тільки вершник може чути дракона. Для решти – це різноголосий рик.
- Ой, та заради майбутнього потомства! Те ж мені секрет! - Драко покосився в бік того, що промовив цю нісенітницю. - Все ви можете. Тільки вам у голову вбили, що чути може тільки одна людина, а ви й розлінилися!
Тим часом архіваріус дрібними кроками рушив до порикуючих драконів, сподіваючись звернути погляд того, хто заговорив на себе.
Драко, який згадав про не вирішене питання, розгорнув морду в його бік і спробував зобразити на морді посмішку. Старий завмер, дивлячись на продемонстрований оскал, і голосно проковтнув слину.
- А скажи, люба людина, - рикнув дракон, - як раніше дракони розмножувалися? - скривив губи в зневажливому жесті з приводу неприємного слова.

- А як? «По-простому, - не відчувши каверзи повідомив архіваріус, - завойовували драконицю, що сподобалася, іноді навіть билися!»
- За єдину? – натякнув Драко.
- Так, зі старою кров'ю тільки таке й могло бути, чи єдина, чи ніхто! - кивнув старий, і дракони, що сиділи на відстані, інтенсивно завозили дупою по жердинках, перебираючись лапами ближче до золотого.
Розмовляти вони з іншими не пробували, а от розуміти людську мову могли. Хіба що не прислухалися до когось, крім свого вершника.
- А що тепер, нова кров? - направив Драко оповідача в потрібний йому напрямок.
- Так що б домогтися більшої народжуваності почали підпаювати збуджуючими засобами, щоб не билися, а еб.., звертали увагу на інших самок, підібраних відповідно до запитуваних якостей майбутнього потомства.
- Селекцією значить зайнялися, - недобре примружився дракон.
- А як інакше? Якщо народжуваність падала? А нам без драконів не можна, магія зовсім зникне! - архіваріус тільки після цього відмер, ніби отямився від наведеного впливу, і з подивом подивився на дракона, що відвернувся.
Весь вигляд Драко казав: «А що я вам казав?»
Шокс зістрибнув на нижню жердинку і з зусиллям перепитав у людини: «так чим говориш-ш-ш підпаюють нас-с-с?»
- Ш-ш-шпанською муш-ш-ш-кою, - видав стратегічну таємницю архіваріус, з яким заговорив ще один дракон, чим помутив його і до цього нестабільний розум.
- Щучині діти! - обурився Бурштиновий, - а я все думав, чому мене до каменевої Чарії тягне, і повертаючись додому я тільки повз їх замку пролітаю!