Частина 15

Бонус))) будь вони неладні, так гепали вночі, що спати не виходило. То для вас шматочок поза графіком.

Що виникає у вашій уяві від поєднання слів "мереживний спецодяг"? Марі не раз доводилося складати компанію Кнопі та Алексі в походах за контрабандним вбранням. Та й надалі, вже з чоловіком, коли вони відвідували Землю, то на які тільки мереживні неподобства їй не довелося надивитися. До речі, пару таких неподобств вона тримала у власному гардеробі, і навіть кілька разів зустрічала в них чоловіка. Щоправда білосніжний фартух, зі смішними крильцями, якось аж надто явно здивував Міхаеля, і він усе допитувався, де я його роздобула. 
Не казати ж, що мені його підсунули, коли я сказала, що чоловік любить повчати і контролювати. Добрі люди і вручили цей атрибут рольових ігор, у не дуже звичному для відьми кольорі.
Загалом місце моєї "роботи" виглядало вкрай безпечно, чи що. Навіть у найпростіших місіях, з пасторальними картинками зеленого пасовиська з вівцями, що розкидані по ньому вмілою рукою художника, я, здається, відчувала більше занепокоєння, ніж перед скляними дверима з написом "Алхімічка".
"Алхімічка - алкоголічка", - виникла в голові асоціація. Видно, вчорашній зелений змій ще не вивітрився.
У передбаннику, по-іншому приміщення, в яке я потрапила, навіть язик не повертався назвати, були подібність гардеробних із шафками. Зрозумілі значки, що вказують на чоловічу і жіночу половину, розум сприйняв, як само собою зрозуміле, і я звернула ліворуч. Лише завмерши перед низкою шафок і парою туфель на підборах, що самотньо лежали посеред кімнати, несподівано зрозуміла, що на дверях виднілася літера "М", і аж до коліків захотілося дізнатися, чому ж тут туфлі, якщо мають бути м'язи. Назад я не рвонула тільки тому, що, найімовірніше із санвузла, вискочила фігуриста дама, язик не дозволяв її назвати жінкою.
- О, нашої статі прибуло! - заверещала вона, і розвела руки в сторони та кинулася до мене з обіймами. 
Рушничок, що прикривав її апетитні тілеса, позбавлений підтримуючої участі пані, м'яко спланував на підлогу, а я раптом із жахом зрозуміла, що мене обіймає абсолютно гола баба, та ще й не в моєму смаку. Паніка запізно пискнула про те, що які баби в моєму, вона й сама не знає, але та, що зараз заохочувально хрумтить моїми кістками, - це вже точно перебір.
Усього один жест, і велелюбна алкоголічка, тьху ти, алхімічка, вереснула і відскочила, потираючи руку.
- Ой, я випадково, напевно, від нестачі повітря! - поплескала віями, але при цьому пику скорчила таку, щоб наступного разу вона не кидалася в мене, точніше до мене.
Мадам, анітрохи не соромлячись підхопила рушник, прикриваючи тілеса, і як ні в чому не бувало продовжила - Дарія!
- Дуже приємно? - вирішивши, що це її ім'я, своє озвучити не наважилася. Але виявилося, що особа, абсолютно безпардонна, та до того ж і цікава без міри.
- А ти Мара Міхельсон! Нічого так зачіска, а чого така худа? - затріщала вона сорокою, і в мене навіть на секунду зуби занили, коли я уявила її в алхімічній лабораторії за сусіднім столом.
- О, слухай, ти ж фахівець з отрут, може глянеш на жмурика? 
- Кого? - дивне слово недобре заскреблося з пам'яті.
- Ну зразки, їх Фруктик відібрав, але, може, ми щось недоглянули, а ти - на свіже око, раптом щось відчуєш? А ми премією поділимося! - підморгнула Дарія і стягнула нарешті з голови гумову шапочку.
- Твою ж, - промайнуло в голові, коли я побачила шевелюру, що нагадувала забарвлення кавуна, вивернутого кіркою всередину, ну тобто темно-зелена кірка в смужку біля коріння, а цукриста м'якоть назовні. 
- Подивлюся, - кивнула, задкуючи у бік дверей, що ведуть безпосередньо в лабораторію.

- Ось ті дві шафки в кутку вільні, - тицьнула вона своїм пальцем у той бік, - за дверима дезінфектор, але він у нас звір, тож тільки новонароджених на той бік випускає, - захихотіла мадам, - тож навіть прикраси тут залишай. З того боку вже в спецодяг одягнешся! А я поки що звіт почну писати! Окі-токі?
- Та без проблем, - кивнула, і почала роздягатися, побивши всі мислимі показники по швидкості.
Видихнула тільки з того боку. Дезінфектор потішив, щоправда, перелякав сволота в перший момент, коли завив білугою і скомандував: ноги на ширину плечей, руки в сторони. Пропилососив він мене ґрунтовно. У мене навіть відчуття в перший момент було, що я тепер скриплю, як накрохмалена сорочка. Благо мама Міхаеля демонструвала цей стан, по доброті душевній забезпечивши нам таку "свіжу постільну білизну".
Просвітлений другого рангу не обдурив, і посередині дзеркальної роздягальні була коробка з написом Міхельсон М.
У коробці виявилися - мереживні панталони чорного кольору до коліна, що чимось нагадують штанці для їзди на ровері, мереживна сорочка до середини стегна, знову ж таки чорна, і більше всього вона нагадала мені фасон сорочок, які видають у земних лікарнях, щоправда, воріт у неї був акуратний, а не розрізаний до самих грудей.
Далі в коробці все було помаранчевого кольору. Щільний костюм-халат, найбільше схожий на гумовий, з ненав'язливою імітацією мережива по всій площині костюма. Гумова шапочка, як у Дарії, закриті напівчеревики з легкого матеріалу, що віддалено схожий на шкіру, і останнім я витягнула з коробки помаранчевий халат, з дуже щільного мережива.
Хоч через мереживо верхнього халата чорна сорочка і панталони не просвічувалися, але почувалася я дуже дивно. Халат був схожий на медичний, сів по фігурі, як влитий, але чорне мереживо, що бадьоро стирчало із глибокого вирізу, навіювало нерадісні думки. Чи то я розучилася пояснювати, чи то у Просвітленого буйна фантазія.
І хоч мій спецодяг і не був схожий на арештантську робу, але асоціації річ непередбачувана. Звідкись сплив спогад, як продавець у магазині переконувала клієнтку, що помаранчевий - це пряність і пікантність, а не нахабство і небезпека.
Одразу ж уявила в такому вбранні Дарію і хихикнула. Ось вона б точно була б гарбузом на святі Геловіна. Навіщо тільки таку яскраву екіпіровку придумали?
З цією думкою я відчинила двері в Сутінкову зону. 
За дверима все було сірим. Стіни, підлога, стеля. Меблі, колір, світло і взагалі захотілося завити від нестачі різноманітності. Тішили тільки помаранчеві постаті, що розвернулися в мій бік. 
- Я - Мара! - привітання вийшло так собі, але нічого іншого на думку не спало.
- О, фахівець з отрут! - відмерла найближча фігура в комбінезоні, і за голосом я визначила, що це чоловік.
- Дозвольте познайомити вас з усім цим, - зробив він круговий жест і підскочивши до мене, схопив мій лікоть, попутно заглянувши в декольте, - Фрукт, до ваших послуг!
Я спробувала вирвати лікоть, та куди там! Фруктик, як назвала цього хлопця Дарія, бадьоро рвонув в обхід володінь, перераховуючи обладнання, представляючи співробітників, які трапляються, і погладжуючи своїми пальцями зовнішню частину моєї долоні.
Я потихеньку закипала, і коли ми опинилися в найдальшому кутку перед масивними дверима, безцеремонно висмикнула свою кінцівку із захоплення, і ткнула вказівним пальцем йому в груди.
- Притримай коней! - зашипіла, не відпускаючи його здивованого погляду, - я людина вихована, тому й не осадила тебе перед усіма. Але я страшенно не люблю, коли в мою зону комфорту вторгаються, не запитавши дозволу! Зрозумів?
- Опаньки, - відповів чоловік і нервово послабив воріт костюма, - мені від тебе навіть гаряче стало, - продовжив він і розстебнув наступний ґудзик.
- Ти що робиш, смертнику? - так і хотілося прибити нахабу.