Частина 9

Втиснувши голову і плечі дружини в пісок, Міхаель одразу ж висмикнув з рюкзака саперну лопатку і почав зариватися в дюну. Виходило у нього настільки швидко і злагоджено, що на секунду відьмі здалося, що він найбільше схожий на крота, або все ж на землерийку. Поки вона згадувала тварину з планети Земля, яка вміє копати тунелі, чоловік задоволено кивнув, і стягнув у отриману чи то нору, чи то нішу, дорогоцінне тіло другої половини.
Не встигла Мара обуритися, він перелетів наверх і засопів за кілька кроків від неї.
- Міхо, - покликала жінка тихо, але наполегливо, - це що таке?
- Це окоп, - польове фортифікаційне укриття.
 - Хм, - у голові у відьми складався пазл, що поєднував у собі дракона й уриття, як почула вона останнє слово через чергове рикотіння чудовиська, яке м'яко заходило на бриюче коло, набагато ближче, ніж воно було до того, як їх угораздило.
- А навіщо? - поставила чергове запитання, скоріше відчувши, що чоловік дорив своє уриття і затихає у ньому.
- Щоб не відсвічувати, поки ти свого фамільяра покличеш. Не піднімайся, люба, повітряна небезпека! Сподіваюся, що інфрачервоних датчиків у ньому немає.
Але нападник, у вигляді величезного стилізованого дракона, як вирішив для себе Міхаель, не долетів до їхніх схронів. На черговому заході гучно протрубив клич і пішов на бриючому польоті в бік звідки прилетів. На секунду відьмі прилетіла в голову картинка більш дрібних представників, які браво прилаштувалися до нього в хвіст, чимось нагадуючи клин перелітних птахів, і вона від несподіванки і яскравості картинки висунулася з укриття і втупилася в крапки, що швидко зменшувалися.
- Мара! - обурено гаркнув Міхаель, який теж висунувся з окопу, - не варто наражати себе на небезпеку! Чорт забирай, що коїться! Де ми взагалі опинилися?
Відьма пожувала губу, вслухаючись у затихаючий і якийсь переривчастий захват, що долітає від фамільяра, обернулася в бік величезного місяця, що вийшов з-за обрію, і відповіла - десь дуже далеко, за моїми відчуттями. Раніше ти ніколи так не збивався.
- Згоден, до останнього був упевнений, що ми вирушаємо на Землю, і навіть пісок і море тут майже такі самі як там, куди я мав намір перенести нас. Гаразд, свисти Еппі і спробуємо повернутися швидше, поки слід не розтанув.
Мара зітхнула. Крім дивацтва магії на тлі планети, вона вирішувала для себе - чи варто сказати безсторонню правду просто зараз, чи завуалювати те, що швидко і повернутися в них не вийде.
Нарешті зважившись, полізла з окопу до чоловіка.
- Міхаелю, ти ж мріяв побути зі мною десь на краю світу, щоб нас не переривали й не відривали, - муркотіла жінка, притискаючись у тісному окопі до розпаленого тіла чоловіка. 
Від того пахло потом, силою і ще чимось невловимим, але безмірно привабливим. На секунду їй здалося, що в Міхаелі з'явилося щось невідоме. Як у Міхо був присутній Міхаель, поки вона не знала про це, так із Міхаеля зараз визирнуло щось або хтось. Але відьма не змогла вхопити швидкоплинне відчуття, бо чоловік, хоч і стиснув її сідничку, але при цьому суворо насварив дружину.
- Ось повернемося, і стрибнемо туди, куди мав намір.

- Тут така справа, - засопіла жінка йому у вухо, - Еппу забрали!
- У сенсі забрали? - відсторонився Міхаель, - хто, куди, як?
- Ну з тих уривків, які я змогла вловити, то на навчання!
- На навчання?! 
Було незрозуміло чого в голосі чоловіка більше. Здивування, невіри чи сарказму.
- Скажи ще що її мобілізували!
- Точно, дуже на те схоже, - закивала відьма, - не змогла згадати це слово одразу.
- Твого фамільяра мобілізували на навчання? - в очах коханого чоловіка виблискувало, не гірше бенгальського вогню, і відьма кивнула.
- На навчання, фамільяра? Ти мене розігруєш? А мобілізував, я так розумію той великий, чорний і з крилами? Я навіть не можу уявити до якої породи кажанів він належить! І реве він аж надто не по мишачому!
- Тут я з тобою не погоджуся. Це не кажан, не летюча білка або собака. Це справжнісінький дракон, хоч як це не дивно звучить. А Еппу прийняли за дракониша нової породи. І мобілізували.
- Добровільно - примусово?
- На правах сильного. Вимога підкоритися прозвучала, якби так сказати, без варіантів. Але ще мені здається Еппу задавили авторитетом. Ти б не став у стрій, якби тобі гаркнули "кадет у стрій і не висовуватися"?
- Дивлячись як гаркнули, - буркнув Міхаель і спробував уловити хоч щось на горизонті, куди полетів бойовий клин драконів, - мені здається, чи там піки якихось дивних гір?
- Або вершини висоток? - припустила відьма, вловлюючи майже невидимі іскри світла.
- Навіть не уявляю, чого можуть навчити Дракони, - чоловік обійняв дружину за плечі, притискаючи до себе.
- Я б не стала переживати за це. Набагато більше мене хвилює, чого навчить Еппа драконів.
- Спати догори ногами?
- Тягати фрукти й під'їдати їх вночі?
- Вскривати замки?
- Підслуховувати й підглядати?
- Так, - протягнув Міхаель, - потрібно терміново позбавити юні уми від цієї любительки-терористки. Та ще й деякі розбіжності з розмірами. Не будуть же вони її примусово годувати, щоб вона набрала вагу?
- Те що вона любить їсти, це не гріх! Крихітка таким чином розширює ємність сховища! - за власного фамірьяра відьма ладна була вицарапати очі кому завгодно.

- Та я що, проти? Нехай їсть скільки хоче! Але примусово, якщо що, я попереджав.

- Еппу ніхто не зможе примусити робити щось. Вона, напевне, з драконом полетіла, щоб від нас увагу відвернути. Треба ритуал один провести, - вирішила Мара, - не подобаються мені гойдалки.
- Які гойдалки? - Міхаель закрутив головою, намагаючись роздивитися, де дружина їх побачила.
- Фон не стабільний, ти хіба не відчуваєш? 
- Синусоїдальний, - прислухавшись до себе, кивнув чоловік, - та ще й безсистемно переривчастий. Може глушать?
- Що глушать? 
- Та фон, якщо тут навчання, то, можливо, у такий спосіб збивають ворожих агентів чи розвідників?
- Як? - не зрозуміла відьма, але при цьому сумку залишила на плечі.
- Є багато способів, але нам потрібно відстежити синусоїду і хоча б прорахувати мінімальний момент переривання, бо портал, побудований у таких умовах, може викинути не туди.  
Про себе ж Міхаель додав: "або розкидати, якщо вже бути точним".
- Ти пропонуєш переміщатися невеликими відрізками?
- Якщо навчання, а там висотки, або гори, то краще поспішати повільно.
- А в ідеалі знайти язика? - запропонувала Мара, згадуючи Чука і його методи, які неодноразово давали змогу закінчувати місії успішно і в короткий термін.
Міхаель відірвався від споглядання далеких гір, і перевів погляд углиб суші.