Частина 6

Від будівництва оборонних укріплень Захисника відволік дурманливий запах злегка обсмаженого м'яса, приправленого ароматними травами, і навіть на відстані він почув, як з цього шматка падають на землю ароматні краплі жиру, перемішаного із соком напів обсмаженого м'яса.
Дракон принюхався і спробував згадати, коли він востаннє їв. Пам'ять підвела, а шлунок протестуюче завив, намалювавши цілу гору продуцуючого цей дурманливий запах м'яса. Кинувши прискіпливий погляд на греблю, яку йому вдалося спорудити поверх входу в печеру, ящір вирішив підкріпити сили, перш ніж продовжити.
Зігнувши довгу шию в напрямку чудового запаху, шмигнув животом по розгорнутій землі, зробленій в якості безпечного шляху для переміщення по території, що обороняється. По мірі того, як він підбирався ближче, до нього стали долинати не лише запахи, а й звуки.
- Цип, цип, цип. Безсоромна ти волохата морда! На кого ти залишив яйця!
Дракон нервово смикнув хвостом і обернувся у бік головного скарбу. Вхід у печеру був надійно приховано, зарито та завалено.
- А мені ж казали, що треба прив'язати квочку, а я тобі довірилася, в очі твої безсоромності задивилася! М'ясом годувала, водою ключовою напувала!
У Захисника у шлунку протестуюче завило і він висунув рогату голову з-за величезного валуна.
На узліссі, з пристойного розміру посохом, з шматком смачного м'яса кульгала людська особа.
Дракон вдивився в її образ, намагаючись зрозуміти, звідки він йому видається знайомим, але шматочок жаданого м'яса збивав розумовий процес.
Великий і могутній не боявся. Як правило, перед драконами благоволили і віддавали все найкраще. Але все ж ревти поганим голосом Смарагдовий не наважився, і перевалившись через валун став крастися до шматка.
- Ти ж невдячна худоба! - тим часом стогнала жінка, - як тепер накажеш висиджувати малюків?
Дракон смикнув хвостом, слова жінки несподівано вдарили по хворому.
- Ципу, ципу, цип! Я тобі козлятинки принесла, потвора чотирикрила!
У голові голодного дракона тут же намалювалася картина величезного страусоподібного птаха, з дзьобом, повним кривих зубів, з чотирма крилами та довгими жовтими ногами. Порівнявши намальований образ із власним розміром, літаючий ящір подолав ще половину шляху і завис лапою в повітрі, виявивши в цей момент дивного чорного котсі, що сидів на найвищому дереві. Переросток, не інакше як, тому що він був разів у десять більший, ніж звичайні представники цього виду.
Котсі з пожадливістю стежив за жінкою, точніше за шматком м'яса і дракон, для недопущення навіть думки у того, рикнув, та так, що збив жінку з ніг.
Шматок викотився в неї з рук, дракон блискавично вивернувся шиєю і з насолодою проковтнув здобич.
Жінка встала з землі, оперлась об ціпок і заголосила - ой, бідолашний який, схуд весь, позеленів, обличчя на тобі немає! Одна шкура та кістки! Пішли, касатику, у мене ще м'ясо є, чоловік приготував! Наша-то квочка любить пожерти, пробач, що так скажеш!

У голові дракона майнула думка, що зазвичай птахи не їдять м'ясо, але тут же і зникла, бо з того боку, куди вказувала ціпком жінка, потягнуло божественним серпанком і дракон здався.
- Якщо я її розумію, - вирішив він, - значить вона з Хранителів. А крім їжі ці істоти зобов'язані оберігати його вотчину і не пускати сюди нікого чужого.
Дракон облизався і ковзнув за Бабу.
Гарольд сплюнув і повільно став спускатися з дерева, на якому зображував квочкуа, що втекла.
Він би не відмовився поласувати м'ясом, але аргументи відьми, разом з ціпком боляче відгукнулися усвідомленням між очей. Що ж, якщо навіть Драко прийняв до уваги ці аргументи, то хто він такий, щоб противитися.
Добігши до приятеля, з вдячностю прийняв тушку безухого зайця, спостерігаючи, як Драко проковтнув рештки козла, разом із шерстю, і тільки хвостик сиротливо залишився лежати між ними.
Виявилось, що заєць сам прибіг. Або пробіг. Драко тільки чхнув у його бік і ось, поживна вечеря для друга готова.
- Як гадаєш, їй вдасться охмурити ящірку? - запитав він.
Дракон звузив зіницю, вдивляючись у густі хащі, - чим більше я впізнаю цю жінку, тим більше переконуюсь, що інтуїція мене не підвела.
- А сама ящірка? Як гадаєш, її справді пригнічують?
- Я практично не можу до нього достукатися. Таке відчуття, що ми є на різних рівнях розвитку. Що саме собою дивно. Іноді до мене прориваються якісь образи. Біль, агресивність, туга. Але всі вони короткочасні та розмиті. Можливо, Бабу має рацію. Якщо ми зможемо допомогти з яйцем, то отримаємо його, як союзника?
- А Геррі?
- Дівчина, чиєю власністю є дракон?
- Ну не зовсім. Я так зрозумів, що він її не чує, як і нас. Схоже, тільки Бабу змогла до нього достукатися.
Дракон пирхнув.
- У цієї жінки чудова здатність - достукатися.
Кіт потер лоб, згадуючи ціпок і відповідно кивнув. Залишалося не так багато часу, вистава, згідно з сценарієм відьми, мала пройти немов по маслу, і щось підказувало Гарольду, що від того, як вони зіграють ролі, залежатиме їхнє майбутнє.
Смарагдовий, що піддобрів, навіть не сильно здивувався, коли в сутінках до багаття виповз котсі, якого він бачив на дереві.
- О, з'явилася квочка! - дивна жінка грюкнула себе з боків, - а пізно! М'яса нема! Говорив мені батько, щоб тримала тебе в чорному тілі. Тоді в тебе дурі зменшиться, а я жінка добра, - розгодувала, розбалувала!
Дракон згадав, як пара Охоронниці журився, що в них тепер не буде такого великого заробітку, і що доведеться заробляти чимось іншим. Дивуючись тому, що він жодного разу не чув про таку неймовірну квочку, у його голові закрутилася думка, що простяглася пунктиром до схованки з яйцем.
Розглянувши шість лап і чотири крила котсі, Дракон дійшов остаточного висновку, що це якась нова і небачена тварина. А раз до цього він його не бачив, той час використовувати за призначенням.
Повільно, ніби ніч загальмувала всі рефлекси, Смарагдовий потягнувся лапою до омріяної істоти. Але поверх крил того з темряви лягла інша драконяча лапа.У золоті та з червоними смужками.
- Моє, - прогарчало у голові Захисника, але не зло чи загрозливо, а скоріше стверджуючи.
Смарагдовий знехотя опустив лапу на землю і завмер, розмірковуючи над тим, як отримати бажане.