Частина 3

- Ба, не здумай! - висока, добре складена дівчина в шкіряному брючному костюмі, притиснула плече сухенької старенької до подушки, - ти ще слабка, куди тобі лізти до печери!
- Ти не розумієш, Геррі, - закашлялася жінка. В її грудях ніби грали на різних дудках Великі Духи, і дівчина мимоволі здригнулася. Якщо бабуся не переживе цієї зими, то їй доведеться взяти на себе її ношу.
- Та розумію я все, - суворо повідомила бабусі і простягла заварене зылля, притримуючи її за спину, - випий і поспи!
- Потрібно віднести підношення Захиснику!
- Та якому Захиснику, ба, він уже років десять із печери носа не показував, жодного звуку не видавав! Досить прикидатись! Якби він був, то в нас залишилися б землі внизу і не загинули б усі чоловіки.
Дівчина прикусила язика, приховуючи від бабусі, що тиждень тому із селища біля підніжжя скель перестали приходити вісті та доставлятись продукти.
За день до того, до них у Драконів кут прийшли старші діти, що несли на спинах молодших, разом із нехитрим скарбом. Порожні до того хатини Хранителів були зайняті дітьми один одного меншими. З чоловіків – три підлітки дванадцяти та одинадцяти років. Не за віком серйозні, жилаві та розуміючі. Найстарша дівчинка – не старша за п'ятнадцять. І одинадцять дітей від року до дев'яти. Все, що залишилося від роду Смарагдових.
Гераніда забрала чашку і поклала бабусю на подушку. Поступово дудки в її грудях затихали, але бабуся не збиралася засинати і дивилася на онучку з докором.
- Ти додала сонного горицвіту, - у голосі бабусі прорізалися звинувачуючі нотки.
- Бабуся, якщо це так важливо для тебе, то я сама віднесу підношення Захиснику. А ти поспиш.
Остання Хранителька здивовано подивилася на онучку.
- Ти віднесеш? – ще не вірячи перепитала вона.
- Так, - твердо відповіла та, розуміючи, що від твердості в голосі залежить, чи розслабитися її бабуся і чи зможе вона приділити час іншим.
- Добре, - несподівано жінка розслабилася і попросила, - подай мені скриньку.
Геррі відразу зрозуміла про яку скриню йде мова. Нахилилася і з-під ліжка витягла чорну, різьблену скриню. Вона на вигляд здавалася неймовірно важкою, і по пам'яті була такою насправді. Вона ще пам'ятала, як кілька років тому намагалася витягнути її, щоб вивчити загадку без бабусі, і навіть зрушити не змогла з місця. А тут скриня ніби стрибнула у руки, і дівчина від несподіванки відсахнулася, практично збита з ніг дивним об'єктом. Утрималася на одних інстинктах, здивовано прийняла її, дивуючись казковій невагомості.
- Не інакше Магія, - промайнуло в голові захоплене.
Два роки тому вона дала клятву своїй матері, яка йшла разом із нечисленним загоном чоловіків воїнів до останньої застави. Клятву, що не залишить бабусю до самої смерті і піклуватиметься про тих, хто попросить її захисту. Мати жалкувала, що не змогла народити спадкоємця Смарагдовим, і через це рід перервався, а їх невеликі й без того землі, щоразу відкушували щасливіші сусіди - Бронзові, Опалові і навіть Залізні. Уже в цих вискочок, чий родовід налічував якихось п'ятдесят років, апломба і войовничості було не в приклад Смарагдовим.
Геррі поставила скриню на ковдру бабусі. Та поклала долоню зверху і щось прошепотіла. Навколо зморщеної, схудлої долоні заіскрилися зелені іскри і до того чорна скриня змінилася. Візерунки, що проявлялися, наповнилися смарагдовим рідким вогнем. На кришці, в рослинному колі з'явився крилатий ящір і дівчина рвано видихнула. У буденному житті проявів магії було мало. У вісім років на святі призначення камінь роду залишився безмовним. Та й після він так і не спалахнув більше жодного разу. Того року загинув її батько. І разом із його загибеллю, і Захисник перестав з'являтися з печери, ніби вважав свою місію виконаною на останньому чоловічому представнику Смарагдових.
Дівчина закусила губу від стримуваної давньої образи. Чому Дракон вважав решту представників роду негідними? Вона стільки разів ставила собі це питання, бачачи смерть близьких та далеких родичів.

- Ось тут, - простягла їй бабуся товсту книгу в шкіряному чохлі - книга Охоронців. Візьми її, тільки вона проведе тебе через лабіринти розуму.
- Я пам'ятаю дорогу, - спробувала відмовитися дівчина, - я ж останні два роки допомагала тобі носити підношення!
Жінка сумно посміхнулася, дивлячись на онуку, що змужніла за цей час. У Драконьому кутку доводилося з усім справлятися самим. Поки останній Хранитель не пішов на поклик вічності, він зміг навчити дівчину володінню мечем. І часто хвалив онуку, коли вони залишалися самі.
- Якби вона не була дівчиною, я б вирішив, що з неї вийде великий воїн, - говорив він, потягуючи тягучий напій, до якого були додані снігові ягоди.
- Ти ходила зі мною, - жінка поплескала по книзі розкритою долонею, - на жаль, камінь не дав тобі можливості стати Охоронцем. А значить дійти до Захисника ти зможеш лише з ключем.
Дівчина глянула на книгу по-новому. Розуміючи, що разом із козлом доведеться тягти на собі ще й книгу, зітхнула. Погода, яка псувалася на очах, змушувала екіпіруватися теплими речами і зараз вона вирішувала, що з амуніції доведеться залишити.
Шлях до печери в таку погоду займе понад шість годин. Повернутись треба засвітло. Захисту та магії Хранителя у неї цього разу не буде, а отже слід розраховувати лише на свої сили. Дівчина кинула погляд на хронометр і прорахувала, що висуватися доведеться не о третій, а опівночі, щоб бабуся не турбувалася, коли прокинеться.
Зітхнувши і прийнявши рішення, простягла до книги долоні.
Чохол на дотик був теплим, коли дівчина взяла його в руки, то несподівано відчула дивну вібрацію, ніби книга жива, і бурчить, як пухнастий котсі. Піднявши погляд на бабусю, запитала – чому він бурчить?
В очах Охоронниці промайнуло здивування.
- Що означає бурчить?
- Ну, як котсі!
- Це книга - спробувала пояснити Хранителька, - вона ніколи не бурчала!
Відчувши, що бабуся зараз спробує підвестися, дівчина відступила, притиснувши книгу до грудей і продовжила, посміхнувшись, - ба, я ж розіграла тебе! Це ж книжка!
Жінка секунду вдивлялася в обличчя онуки і тільки після того розслабилася і лягла назад на подушку.
- Жартівниця ти! Коли вже виростеш? - але в погляді читалося занепокоєння і неминучість близького кінця.
- Спи, бабусю, я все зроблю, як треба!
***