Частина 1

- Гарний костюмчик, - гладила Мара свою «Відбиваючу спокусу», за допомогою якої нарешті звалила Чука на академічному полігоні. Якщо вже Степан говорить про громилу – генетично модифікований, то відьмі кров із носа потрібне було це самоствердження.
А може вся справа була в тому, що сімейне життя виявилося не зовсім тим, як його собі уявляла? І тільки в компанії колишніх академістів, вона трохи засувала проблеми родини Міхаеля кудись подалі.
Чоловік, як справжній господар, почав в першу чергу відновлювати васальні села та містечка, з однією поправкою – у вільний від основної роботи час. Враховуючи, що на службі у Грегорі роботи для кращого порталника було стільки, що часом він ввалювався в зал з каміном, який був відновлений до житлового стану і обзавівся не лише розкішним ліжком під балдахіном, а й подобою санвузла в сусідній кімнаті, і падав на це саме ліжко без сил.
Із санвузлом довелося поскакати їй. Дістати будівельні матеріали, знайти потрібних людей, привезти, проконтролювати - на якомусь етапі у Мари закінчилося терпіння, і вона зрозуміла, що це не її. У сенсі господиня замку з неї так собі, точніше ніяк. Тиждень вони жили на чудовій заїмці у покинутому світі, який залишив нащадкам винахідник-раціоналізатор. Але потім уже Міхаель обурився. Сказав, що це на дім не схоже. Швидше на екологічний готель. А будинок має бути ґрунтовний, величний, і щоб друзів не соромно було запросити.
Саме тоді Мара задумливо жувала губу хвилини зо три. Мовчки, рахуючи, як рекомендувала Алекса беззвучно, щоб заспокоїтись. Потім розтягла губи в оскал і поповзла до Михаеля, що лежав посередині ліжка, - сонечко, тоді пропоную вирішити це питання полюбовно!
- Так? - окинувши поглядом її апетитну фігуру, пожвавішав чоловік.
- О так! Найкраще рішення – вручити замок у надійні руки професіоналів!
- Та де їх взяти! До нас черга дійде років за десять!
Мара посрвалася дупою на стегнах чоловіка й пожадливо посміхнулася. Консультація у цьому питанні з Сашою, та зі Степаном, відкрила їй одну хитру лазівку між світового права.
- Тобі, як жителю Землі належать преференції! Мені Саша всі вуха продзижчала про джакузі! І про пробкові шпалери – екологічно, тепло, і ні в кого такого не буде!
- Джакузі? - розтягнув губи в усмішку Міхаель, - згоден, гідна річ! А ще я б циркулярний душ встановив – бадьорить, знаєш як!
Мара не була впевнена, що її згода на встановлення дивного душа буде потрібна, вона своїми кігтиками залізла в розстебнуту на грудях сорочку чоловіка і почала водити по шкірі кінчиками нігтів.
Розомлілий чоловік зовсім втратив увагу до того, що відбувається поза повільними рухами дружини.
- І установників теж звідти візьмемо, вуйков. Степан радив, сказав, що за їжу та проживання – вони такого навернуть! Головне будматеріали підвозити.
Руки Міхаеля, які пригорнули верхню половину дружини до широких грудей, перебралися на апетитні сідниці і покусуючи мочку її вуха, він, не вслухаючись у назву фірми зі встановлення джакузі та біде, видихнув – я згоден.

- А я теж на роботу піду, щоби швидше відновити фамільне гніздо, - Мара стягнула кофтинку через голову, і землянин задоволено забурчав, - похвальне прагнення.
Загалом, тижнів за два, коли він, повернувшись у сутінках, спіткнувся через масивний короб і з темряви з ним привіталися: «обережно газдо! Зараз приберемо» - він з жахом зрозумів, про які такі вуйки говорила його дружина.
- Як ти могла!
- Це незаконно! Це чортзна-що що! Ти підведеш нас під санкції!

- Тихіше, тихіше, я проконсультувалася. Тобі, як уродженому землянину покладено забезпечення звичних життєвих умов. Я вписала в клопотання і джакузі, і біде, і твій душ циркулярний, хоч Степан і ржав, коли я перераховувала весь список.
- Та що ж це, - здивувався Міхаель.
- Не дякуй, все одно це добро у нас ніхто правильно не встановив би. Тому фахівців дозволили залучити із Землі. Терміном на півроку. Я сказала, що дуже тонка і мудра техніка. Хоча для пристрашення і довелося витрусити перед тим, хто підписує дозвіл мішок з фітингами і фурнітурою. Я тепер цими словами можу лаятися.
- На півроку?
- Із можливістю пролонгації договору на такий самий термін. А із замку вони все одно нікуди не розбіжаться. Тут до найближчого живого села – три дні шляху. Ми ж лише порталами ходимо.
- А годувати ти їх чим будеш?
– Так я замовила кукурудзяну муку. У підвалі дві кімнати забила, хоч і не розумію, як це можна їсти.
- Кошмар, - Міхаель почухав потилицю.
З одного боку, притягнути землян до замку – це безрозсудна ідея. Але вона спрацювала. Будівельники навряд чи розбіжаться планетою, як миші, але доглядати їх все одно потрібно.
Наче почувши невисловлене запитання, Мара погладила чоловіка по руці, - удень мама твоя доглядатиме, а ввечері ми перевірятимемо. Я навіть літач купила. Щоб у персоналу питань не було, як ми постаємо їжу і куди зникаємо.
- Який літач? - смикнувся Міхаель, одно секундно зрозумівши, що це ще не всі новини.
- Пішли покажу, - притулилася пружними грудьми відьма.
На задньому дворі стояв мультикоптер із тандемним крилом. І біля нього крутився Степан.

- Привіт, - кивнув льодовому магу Міхаель, - це що?
- Літальний апарат вертикального зльоту та посадки eMagic One з тандемним крилом і роторами, - хлопець підняв вказівний палець у темне небо. - Його дальність у п'ять разів більша, ніж у звичайного мультикоптера. Одного заряду eMagicOne достатньо, щоб протриматися у повітрі до години, при цьому апарат зможе розвивати максимальну швидкість до 170 кілометрів на годину.
Чоловік розвернувся у бік відьми, - і Степан, як я розумію, житиме теж у нашому замку.
- Тимчасово, ми ж повинні для вуйків дотримуватись маскування? - вона зиркнула на Степана і підморгнула, поки не бачив чоловік.
- І нам зручно вдвох літати до міста зі стаціонарним порталом, - закивав Степан.
– Що означає зручно? – не зрозумів Міхаель.
- Ну, на роботу разом, - раз і там, - а замість тебе будемо мішок із продуктами возити назад.
- Я не зрозумів, а де це ви зі Степаном разом працюватимете? – портальщик відчув, що дійсність закручується надто туго довкола його шиї. І крім наявності рідної матері в практично необладнаному замку, належить знайти місце для Степана, а ще все ж таки забезпечити будівельників нормальною їжею.
- Ой, - потягла чоловіка за руку Мара, - то я тобі ще не розповіла. За вечерею хотіла, ходімо, Степане, у нас сьогодні по-простому, - пів оленя на рожні, вино, та овочі.
- А чому пів? - Міхаель ніяк не міг уявити, що в каміні не рожні всього пів оленя, а не цілий.
- Так я його частину на честь початку співпраці вуйкам віддала. Вони мені його допомагали на рожен одягнути, крутити, не могла ж я сама м'ясо їсти? Вони, до речі, так раділи! Я справді сказала, що це тільки на честь свята початку робіт. Але вони якось дуже дивно мене дякували, ґаздиинею називали. Ти не знаєш, що це таке, до речі. Бо я ніколи такого слова не чула.