Глава 24

Ми мчалися якомога швидше. Найбільше я боялась, що ми не встигнемо. Дорогою нам зателефонував оператор, який пообіцяв вийти на зв’язок.
- Добрий день, це оператор «Мобайл». Звертаюся до старшого слідчого Савченка?
- Так, слухаю вас.
- За вашим запитом щодо наданого номера… Нам вдалося отримати дані про останню активність цього пристрою в мережі. Ми вже скинули вам координати.
- Добре, можливо, є ще якісь дані?
- Остання авторизація SIM-карти в мережі була сьогодні о 02:37 ночі. Телефон був зареєстрований у нашій базовій станції, розташованій поблизу села Плесецьке, Броварський район.
- Це лісова зона?
- Так, за супутниковими даними – лісосмуга біля автодороги, неподалік закинутого дачного кооперативу. Інтернет з’єднання було дуже слабке, але нам вдалося вловити сигнал.
- Добре. Ми вже на етапі розгортання пошукової групи. Якщо телефон знову з’явиться в мережі – повідомите негайно.
- Так, звісно. Успіхів вам у пошуку.
- Дякую. Тримаємо зв’язок.
Матвій поклав слухавку й похмуро глянув на мене.
- Який шанс що ми знайдемо її живою?
- Думаю, мізерний.
Вікторія
*За декілька годин до викрадення*
Я сиділа у своєму кабінеті перебираючи папери. На своє робоче місце вже повернувся наш старий бос зі словами, що я повертаюсь назад на своє місце.
Я стиснула кулаки від роздратування тільки коли згадала цього тупого вилупка. Крутиться з депутатами й після цього сміє називати наше медіа незалежним. Мене дратувало абсолютно все! Те, що ми постійно втрапляли в скандали, те, що робітники не могли нормально виконати свою роботу… До речі про це! Образ тої самої дратівливої Мельник знову спалахнув перед очима. Бос любить її навіть не дивлячись на всі недоліки. Може ця хвойда спить зі старим? Чому ж до неї таке особливе ставлення??
Я підійшла до дзеркала, щоб поправити зачіску.
- Чому її люблять більше?
Як же ж мене нудить від однієї думки про неї! Тремтячими руками я схопила цю кляту помаду, ніби зброю, і почала люто вимальовувати свої губи, намагаючись повторити її підступні контури. Ненависть клубочилася в грудях, отруюючи кожну клітинку мого тіла. Я ненавиділа те, що їй дають так багато уваги, те, що вона може просто поплескати оченятами й отримати те, що хоче. Невже я не заслуговую на хоча б краплину тієї уваги, в якій купається ця хвойда?!
Шалений рух, ще один, і ще! Помада лягає товстим шаром, а разом з нею підіймається нудотна хвиля самозневаги. Кляті сльози печуть очі, але я стискаю зуби, не даючи їм волі. І раптом... різкий рух! З люттю зриваю помаду серветкою, розмазуючи кривавий слід.
- Чим ти краща за мене, Мельник?! - шепочу я, і голос зривається на крик. - Чим?! Що зі мною не так?! Що я маю зробити, щоб мене нарешті побачили? Щоб полюбили так само сильно, як люблять тебе?!
Мій крик розколов тишу нічного офісу, відбиваючись від стін наче зграя скажених псів. Байдуже! Все одно ніхто не почує, ніхто не прийде на допомогу в цьому проклятому місці, де панує лише моя самотність і пекуча ненависть. Шаленіючи від безсилля, я почала трощити все, що потрапляло під руки. Удар! Ще удар! Дзеркало здригнулося, затанцювали флакони парфумів, розлітаючись на друзки.
- Ненавиджу!!! - знову закричала я, захлинаючись власною жовчю.
І раптом... спалах! У голові з'явилася підступна, солодка думка. Маленька помста, крапля отрути в її безтурботне існування. Хижо посміхнувшись, я клацнула на її номер і, не даючи оговтатися, владним тоном наказала негайно з'явитися в офіс, пригрозивши звільненням. Хай потанцює під мою дудку, стерво!
Задоволено потерши руки, я вийшла на нічну парковку, вже передчуваючи її розгублений вигляд. Сіла в машину, вдихнула прохолодне повітря... і в ту ж мить відчула чиюсь присутність позаду. Серце шалено забилося в грудях. Не встигла я навіть скрикнути, як до моєї скроні притулився холодний, обпікаючий шкіру метал пістолета.
- Надумаєш пискнути, прострелю голову.
Звідки тільки взявся цей вилупок?! Раптом він притиснув до мого обличчя якусь ганчірку. Певно, то був хлороформ і я вирішила скористатися нагодою.
Декілька хвилин вдаючи що втрачаю свідомість я все-таки удала, що остаточно знепритомніла. Його обличчя я не змогла розгледіти, адже він був повністю одягнений у чорне, а обличчя закривала маска.
Коли він закинув мене у багажник, звісно ж почав шукати телефон й все-таки знайшов його. Вимкнувши, сів у машину та поїхав у невідомому напрямку.
Я намагаюсь знайти зброю і до рук потрапляє викрутка. Те, що треба! Це мій шанс!
Минає моторошна вічність, і раптом я відчуваю, як машина починає сповільнюватися, а потім різко зупиняється. Напружуючи слух, я намагаюся розібрати хоч якісь звуки, стукаю кулаком по металу, намагаючись дати знати, що я тут, у цьому смердючому багажнику. Тиша... мертва, гнітюча тиша. Минає хвилина, друга, і двигун знову оживає, машина рушає з місця. Але я не здамся! В моєму серці ще жевріє крихітна іскорка надії.
Час тягнеться нескінченно довго. Кожна секунда — як удар молота по скронях. Куди вони мене везуть? Що зі мною зроблять?! Нарешті, чергова зупинка. Цього разу я чую кроки, що наближаються до багажника. Затамувавши подих, я прикидаюся непритомною, міцно стискаючи в руці викрутку. Нехай цей покидьок думає, що я безпорадна жертва!
Клацає замок, дверцята багажника відчиняються, і чиясь рука тягнеться до мене. Ось мій момент! З диким криком я встромляю викрутку йому в живіт, вкладаючи в цей удар всю свою ненависть, весь свій страх. Кручу, не відпускаю, тримаюся обома руками, відчуваючи, як тепла кров заливає мої пальці. Нехай захлинеться власною кров'ю, мерзотник!
З гучним хрипом він осідає на брудну землю, а в моїх жилах вирує шалена радість помсти. Не гаючи ні секунди, я нишпорю по його кишенях. Де ж цей клятий телефон?! Його немає! Судомно обмацую його знову і знову, але знаходжу лише якусь дрібноту. Прокляття! Немає часу! Треба тікати!
Я кидаюся до машини, смикаючи за ручку дверцят. Заскакую всередину і шалено починаю нишпорити в бардачку. Ось він! Мої пальці тремтять, намагаючись натиснути на кнопку ввімкнення. Чому так довго?! Нарешті екран засвічується, і я швидко набираю номер поліції. Кожна секунда тягнеться як вічність, поки йдуть гудки. І раптом... різкий, нищівний удар в потилицю. Перед очима спалахують мільйони зірок, і мене поглинає бездонна, холодна темрява.