Глава 22

Матвій

Я сидів в камері й обдумував кожний свій невірний крок. Як він так легко зміг заманити мене у пастку?? Де я припустився тої помилки?

Раптом двері відчинили і в кімнату зайшов Кирило.

- Ну привіт друже.

- Друже? – я пирснув зі сміху.

- А що не так?

- Ти знущаєшся?! Що не так?! Ти був єдиним на весь довбаний відділок кому я міг довіряти! А тепер що? Кидаєш мене у камеру навіть не вислухавши?!

- Навіщо мені слухати, якщо я все бачив?

- Ти дійсно думаєш, що я зміг би його вбити? Дійсно думаєш, що я вбивця?

- Я бачив…

- До біса те, що ти бачив!! До біса!! Ти не розумієш, що мене підставили?? Не розумієш, чи не хочеш розуміти?

Хлопець зітхнув опустивши погляд додолу.

- Чому ти пішов проти всіх коли тобі говорили зупинитись?

На цих словах я завмер. Він з ними. Цей шматок лайна пританцьовує під їхню дудку.

- А чому ти пішов з тими хто саджає невинних за ґрати?

- Бо так простіше жити.

- Ти не живеш. Ти виживаєш.

- Можливо, але при цьому не я сиджу зараз тут в кайданках. Коли ти нарешті зрозумієш, що так влаштований світ? Він завжди пожирає слабших.

- Ні. Світ завжди намагається зламати тільки найсильніших. От чому доля й досі тебе не чіпала. Тому що ти смердючий, підлий сцикун.

У відповідь на це він засміявся.

- А тебе не ображає, що смердючий, підлий сцикун зараз може спокійно ходити по вулиці, працювати, отримувати гідну зарплатню, а такі праведники як ти гнитимуть у тюрмі?

- Ні. Карма завжди бере своє.

- Карма. Яке безглуздя.

Та не встиг він договорити, як в кімнату зайшла якась жінка.

- Вибачте, але стороннім вхід заборонено.

- Не переживайте так. Я не надовго. Моє ім’я Приходько Аліса Олександрівна і я тут, щоб захистити права мого клієнта.

Я витріщився на жінку нічого не розуміючи, але врешті-решт вирішив підіграти. Все-таки Вероніка передала інформацію Кароліні? Це її рук справа?
- Так… Зачекайте, я покличу капітана.

- З радістю.

Кирило вийшов трохи наляканий й з шокованим обличчям, а мене все більше починав підігрівати інтерес.

- Хто вас прислав?

- Не думаю, що це важлива інформація. Скільки вас тут тримають без суду?

- Приблизно декілька днів.

- Над вами знущались? Погрожували?

- Погрожували, але немає доказів.

- Ви наш найголовніший доказ на цей час. Просто довіртеся мені.

Через декілька хвилин до кабінету зайшов стривожений капітан.

- Ви Петричук Микола Анатолійович? Наскільки мені відомо капітан поліції?

- Так, а ви у нас…

- Приходько Аліса Олександрівна. Адвокат.

Чоловік оглянув її з голови до ніг й мимоволі усміхнувся.

-  І що така гарна жінка забула тут?

- Я тут щоб розібрати декілька цікавих питань.

Увімкнувши диктофон вона почала розпитувати чоловіків.

- Скажіть, будь ласка, за що був затриманий мій клієнт?

- Підозрюваний був виявлений біля тіла, а в його пістолеті бракує кулі, подібної до знайденої біля трупа.

- Ви повідомили суд щодо підозри й назначили суд?

- Ми над цим працюємо.

- Тобто ви хочете сказати, що ви офіційно не повідомили про підозру й тримаєте мого клієнта в камері понад добу?

- Чому вас так це бентежить?

- Я маю повне право подати скаргу до слідчого суді про незаконне тримання під вартою.

- Ви хочете випустити на волю потенційного вбивцю?
- Ключове слово «потенційного». Якщо ви дійсно капітан поліції, то можливо вчили таке поняття як «презумпція невинуватості». Відповідно до статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та підтверджена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Обвинувачення не можуть ґрунтуватися на припущеннях або доказах, отриманих незаконним шляхом.

- Чому ви вважаєте, що докази були отримані незаконним шляхом?

- Судовий медичний експерт Лаконова Вероніка Андріївна повідомила мені, що з моменту звинувачення Матвія Савченка ані тіла, ані будь-яких інших ДНК не було доставлено до неї в кабінет. Тож у мене постає питання, як ви змогли визначити, що куля належала саме Савченко?

- Я…

- Я бачу вам нічого сказати у свій захист тому я вимагаю, щоб мого клієнта відпустили. Зараз.

У відповідь Кирило та Микола Анатолійович стояли з відкритими ротами. Вони не очікували, що все зіграє проти них.

- Ми не можемо його випустити…

- Добре. Тоді я звертаюсь до слідчого судді й ви відповідатимете перед законом пояснюючи чому тримали мого клієнта під вартою без доказів. Більше того ми можемо трохи покопатися у цій справі й знайти дещо більш цікаве.

- Наприклад?
- Фальшиві докази.

Чоловік вибухав на місці, але слухняно підійшов до мене знявши кайданки. Вони не могли повірити своїм очам.

- Повірити не можу що нас нагнула жінка – вирвалось у Кирила.

Аліса вже вимкнувши диктофон додала:

- Повір милий, якщо я захочу, то поставлю вас на коліна.

З цими словами ми обидва вийшли з камери, а я не переставав усміхатися.

- Що? – перепитала вона, коли ми вже вийшли на свіже повітря.

- Ви були неперевершені. Особливо з останнім.

- Я двадцять років працюю у сфері юрисдикції, тому знаю як говорити з такими ідіотами. Вони не сприймають мене як потенційну загрозу через стать, а потім я їх знищую.

- Ваша витримка викликає повагу. То… Тепер у мене немає проблем?

- Ні, якщо вони знову не захочуть втягнути тебе в якесь лайно. Сідай в машину, підкину тебе куди треба.

-Дякую.

Вона мовчки сіла у машину й привезла мене до квартири Кароліни.

- Якщо ще знадобиться моя допомога, звертайся.

- Дякую. Обов’язково.

Я постукав у двері й мені відкрила стривожена Кароліна. Як тільки вона побачила мене, то її очі одразу розширилися від щастя.