Глава 19

Матвій
Я сидів в кімнаті допиту й дотепер не розуміючи що тут блять відбувається. Мене переповнювала лють. Я злився! На себе, за те, що був таким безвідповідальним довбнем і фактично пішов у пастку сам. На Кирила, бо він не бажав мене слухати і я не розумів чому. Він просто… Відвернувся від мене у найпотрібніший момент. Зрадник.
Раптом в кімнату зайшов Івасюк.
- А ти що тут бляха робиш? – все більше дивуючись запитав я.
- Хіба не чув? Мене перевели в інший відділ. Підвищили.
- Підвищили?
- Так. До старшого слідчого.
- Що за маячню ти верзеш?!
- Не віриш? Спитай у капітана. Ой! Ти ж не можеш… - Все більш глузливо продовжував він.
- А як же…
- До речі капітан просив передати, що тебе звільнено.
- Що?!!
- Він не хоче бачити у команді вбивць.
- Я не вбивав його!
- Всі так кажуть, коли сидять в кайданках за цим столом.
- Мене хтось підставив Івасюк. Я думаю до цього вбивства приклав руку наш маніяк.
- Наш маніяк? А може це ти всіх вбив? М?
- Що ти верзеш?!
Механічно я хотів зірватися на нього, але мені завадили кайданки прикуті до столу.
- А що? На старшого слідчого ніхто ніколи не подумає. Ти прекрасно знаєш як замітати сліди, а тепер попався на вбивстві.
- Боже, який ти тупий. Всіх жертв вбивали ножем, а тіло знаходили в лісі. Валійського хтось застрелив, щоб заманити мене в пастку і підставити.
- В голові Валійського знайшли кулю від твого пістолета.
- Що?! Це неможливо!! Я не стріляв! Перевірте магазин, там точно будуть на місці всі патрони.
- Та що ти таке кажеш?
Івасюк дістав пакетик з моєю зброєю й вийняв звідти магазин. Я не міг повірити своїм очам. Не вистачало одного патрона. Одного довбаного патрона!! Істерично згадуючи, коли я міг вистрілити мозок, як на зло, не хотів думати.
- Хтось постарався, щоб мене підставити.
- Кому треба тебе підставляти?
У цей момент до кімнати зайшов капітан. Микола Анатолійович. Я захотів підвестись, але той різко кинув в мою сторону:
- Сиди.
Він розігнав усіх, хто сидів по той бік кімнати й раптом світло погасло. Я не розумів, що відбувається.
- Кляте світло – голосно вилаявся капітан.
Вже через мить кімната знову була освітлена, а переді мною сидів Микола Анатолійович.
- Ти кажеш, що тебе підставили.
- Так.
- Чому ти взагалі туди поперся?
- Валійський попросив допомоги.
- Чому він попросив саме тебе?
- Я не знаю.
Мимоволі я помітив як кулаки капітана стиснулися.
- Ти знаєш через кого його вбили?
- Що ви маєте на увазі?
- Валійський копав інформацію там де непотрібно. Йому вдалося прихопити дещо цінне, а як тільки його заганяють в пастку, то він пише тобі та просить допомоги? Здається, що ви хлопці працювали в одній команді?
Коли він договорив, я нарешті зрозумів, хто мене підставив. Нарешті стало зрозуміло, хто покриває нашого вбивцю, звідки у нього такі зв’язки й все інше.
- Я не казав, що він написав мені. Звідки ви про це знаєте?
Було видно як чоловік ледь напружився.
- Це було б логічно не світити свій номер, а просто написати тобі.
- Хіба не ви вчили, що можна відстежити людину будь-яким способом?
Нарешті він здався. Тяжко видихнувши капітан зазирнув мені прямо в очі.
- Ти натякаєш, що я міг вбити твого наркомана?
- Чому мого?
- Бо я знаю, що Валійський був твоїм інформатором.
Я переможно усміхнувся.
- Навіщо ви його вбили?
- Я?
- Я знаю цей трюк зі світлом. Вам знадобилось лише декілька секунд, щоб вимкнути камеру. Зараз ми тут з вами сам на сам. То ж можете казати правду.
- Я вже сказав, що твій Валійський копав не на ту людину.
- Хто це?
Микола Анатолійович раптом хижо усміхнувся.
- Думаєш, я так просто тобі розкажу все? Та з мене останню шкуру здеруть якщо я хоч комусь пробовкнусь.
- Що ви зі мною зробите?
- Посадимо. Далеко й надовго.
- І який вирок ви вигадали?
- Умисне вбивство.
- Чому ви не можете просто відпустити мене? У мене нічого на вас немає. Ви вже знищили всі докази.
- Сьогодні немає, завтра є. Ти ж працюєш не один над серійником еге ж?
- Не розумію про що ви.
- Ще скажи що ім’я Кароліна для тебе нічого не каже.
Мої очі спалахнули небезпечним блиском.
- Не смійте чіпати її. Вона тут взагалі ні до чого.
- Ніхто не збирається її чіпати, але ну ти розумієш… Іноді трапляються нещасні випадки. І у тебе є вибір, або ти здаєшся, або… Щось може статися з твоєю подружкою.
- У цьому немає сенсу. Чому ви саджаєте мене?? Я не маю ніякої цінної інформації.
- Інформації ні, але ти маєш потенціал, який не доведе тебе до добра. Звикни жити з думкою, що не все в цьому світі Савченко, вирішується справедливо.
Мені закортіло вмазати цьому старому козлу. Я не думав, що зрадники можуть оточувати мене. Тільки но я почав довіряти людям, як в спину прилетів ніж.
- Кирило на вашому боці?
- А що? Ще залишились люди, які стануть на сторону жорстокого, холоднокровного вбивці?
З цими словами він вийшов з кімнати й наказав кинути мене в ізолятор, поки суд не відкриє справу.
З цим терміново треба було щось робити.
Вероніка
До мене дійшли чутки про вбивство Валійського, але дивно, що я не отримала жодних куль чи ще чогось з місця події. Ба більше! Мені нічого про це не повідомили. Я вийшла в коридор й попрямувала до кабінету слідчих.
Яким же моїм здивуванням було, коли я побачила Івасюка, який поважно розкинув ноги на столі Матвія.
- Івасюк? Ти що тут забув? І чому сидиш за столом Матвія?
- А ти що не чула? Я тепер старший слідчий, а Матвія твого пов’язали.
- В якому сенсі пов’язали?
- Ми зловили його на місці злочину. Це він вбив Валійського.
- Що?! Ні, цього не може бути! - вигукнула я, відчуваючи, як холодний шок пробігає по тілу.
Матвія… за вбивство? Це якась жахлива помилка! Я знала його - чесного, доброго, завжди готового допомогти. Він не міг… він просто не міг!
- Це неправда… - прошепотіла я, хитаючи головою. Здавалося, що світ навколо похитнувся.
- А що ти хотіла? Я давно запідозрив, що він довбанутий. Ще коли на мене кидатися почав.
- Де він?
- Повинен був бути у кімнаті допиту, але зараз вже може в ізоляторі сидить.
Спочатку я понеслась у кімнату допитів, але вона виявилась пустою. Потім я побігла до ізолятора, але раптом наткнулась на Кирила.
- Куди ти так несешся? – з теплою посмішкою сказав він.
- Ти взагалі чув, що Матвія звинуватили у вбивстві?!
На мить я побачила як його очі потемніли, а руки стиснули мої плечі трохи сильніше.
- Вероніка. Він вбивця. Я бачив це на власні очі.
- Що?... Та як ти… Я не вірю!
Я вже захотіла вирватись, як він схопив мене за руку.
- Не роби дурниць.
- Я просто хочу поговорити з ним.
Ще секунду чоловік недовірливо подивився в мої очі, але зрештою відпустив.
Як тільки я побачила його в камері одразу кинулась до нього.
- Вероніка?? Що ти тут робиш?!
- Ти… Вбивця?
- Ні! Мене підставили. Я думаю, що капітан працює на нашого серійника. Вони хочуть засадити мене далеко й надовго. Будь ласка, не подавай вигляду, що щось знаєш, інакше вони й тебе приберуть.
Я уважно слухала й кивала головою.
- Повідом моєму дядьку, а ще запиши номер Кароліни. Обов’язково повідом їй про мене.
Вмить я зрозуміла, що Кароліна це та сама журналістка. Я відвела погляд, бо не хотіла, щоб Матвій бачив мої ревнощі.
- Вероніко.
Чоловік раптом обхопив мої долоні.
- Це дуже важливо, щоб ти повідомила їй.
- Добре.
Записавши її номер я вдала, що дуже засмучена й вибігла ледве втримуючи сльози як раптом наткнулася на Кирила.
- Кирило я… Ти… Ти мав рацію.
Спочатку здавалось, що він не повірив, але згодом його погляд потеплішав і він пригорнув мене до себе.
- Мені шкода, що тобі довелося з цим зустрітись.
Як тільки мій робочий день закінчився я переборола себе й все-таки набрала номер дівчини.
- Кароліна Мельник? Потрібна ваша допомога.