Глава 16

Я відчула як його губи ніжно притискаються до моїх і після цього мене наче током пробиває. Все тіло починає тремтіти, а я намагаюсь відсторонитись, але Матвій лише міцніше притискає до себе стискаючи пальці на талії.

- Що ти… Що ти робиш? – захриплим голосом запитала я дивлячись чоловіку прямо в очі.

- Ні, це ти що робиш – запитав він і поглибив поцілунок.

Мозок нарешті протверезів і почав думати. І це було неправильно! Ми з ним лише колеги! Я – проста журналістка, яка живе своє спокійне життя й майже нікому не заважає, спокійна, стримана, відповідальна. Завжди намагаюсь контролювати ситуацію, але на цей раз все просто ламається. Мій мозок буквально вибухає, коли його губи так близько. Він же – слідчий. З одного погляду такий же стриманий, холодний ззовні, але всередині… Всередині нього завжди палає вогонь. Я це відчуваю.

Матвій обхоплює моє обличчя обома руками, а мої руки механічно обвивають його шию, пальці заплутуються у волоссі. Це була не просто п’яна помилка. Це була… Пристрасть? Пристрасть, яку так довго тримали в собі й намагались не показувати.

Одним рухом він підхопив мене та всадив на стіл. Повільно відтягнувши волосся чоловік почав цілувати шию, залишаючи засоси на шиї.

- Ти… Зупинись.

- Не можу, - прохрипів він у відповідь.

Якщо це продовжиться, то призведе до ще більшої помилки й непорозуміння. Я з усієї сили спробувала відштовхнути чоловіка, але той був неначе скеля. Навіть з місця не здвинувся.

- Це все помилка. Так не можна.

На мить чоловік зупинився й поглянув мені в очі.

- Ти дійсно хочеш піти?

Я зрозуміла, що це єдиний шанс вискочити з його рук.

- Так. Мені вже час.

Він слухняно відступив, що неабияк здивувало мене. Я зіскочила зі столу та побігла геть, хоча десь глибоко всередині мені хотілось продовження. Хотілось залишитись там, поруч з ним. Але це все помилка.

- Я ніколи не доторкнуся до тебе без твоєї згоди.

Почувши це я заціпеніла. Цей поцілунок… Тепер між нами буде щось серйозніше, аніж просто партнерство? Треба звідси тікати.

Я вилетіла на вулицю за декілька секунд спустившись сходами. Глибоко вдихнувши зимове повітря, тільки зараз відчула, що мої щоки невпинно палають.

- Яка я дурепа.

Вже через декілька годин я приїхала назад до будинку батьків, де мене зустріла заплакана Ксенія.

- Що сталося? – стривожено запитала я.

- Де ти була? – схлипуючи закричала сестра.

- Ксенія. Що сталося?

- Приходили якісь чоловіки. Я так й не зрозуміла, що вони хотіли, лише погрожували, що вб’ють всіх нас, якщо Артем не віддасть те, що належить їм.

То це не Ксенія причетна до наркокартелю, а наш улюблений братик.

- Вони тебе не чіпали??

- Ні. Але один з тих здорованів так дивився на мене… Наче на шматок м’яса.

- Слухай, я все владнаю. Де Артем?

- Я не знаю. Коли ці бандити приїхали його вже тут не було.

- Куди він міг поїхати знаєш?

- Мабуть, в офіс.

Я втомлено зітхнула.

- Я зараз поїду, а ти зачини всі вікна й двері та сховайся в кімнаті про всяк випадок поки я не повернусь.

- Кароліно! Що відбувається??

- Все буде добре не переживай.

Я вискочила до машини й помчала до офісу, який належав нашому батьку. Колись в дитинстві мама була змушена мене сюди взяти, щоб не залишати саму вдома, а у відповідь я почула лише: «Ну і навіщо ти її сюди притягнула?! Їй тут не місце!» Наче я була брудним, бродячим котеням.

Тому я запам’ятала розташування офісу. Приїхавши я пройшла перший поверх до ліфта.

- Дівчино! Ви до кого?

Розвернувшись я побачила жінку, що сиділа за столом приймальної. Вона виглядала як типова шльондра, яку мій батько любив брати на роботу. Або ж це вже прислуга мого братика.

Чорне, кучеряве волосся, тонна макіяжу, сорочка розстібнута аж до глибокого декольте та коротка спідниця з височенними підборами. Господи! І як вона тільки на таких ходить?? Жіночка спокійно фарбувала нігті, але моя присутність ймовірно перервала її спокій.

- Артем Мельник в офісі?

- Артем Павлович зараз в кабінеті й просив його не турбувати. А ви записані?

- Скажіть, що до нього прийшла молодша сестричка, яка за ним неймовірно скучила, - сказала я скрививши гримасу наче мені дійсно хотілося бачити цього виблядка.

- Він просив не турбувати…

Та я її не слухала, а вже зайшла в ліфт й поїхала на потрібний поверх. Ледь не з ноги увірвавшись в його кабінет мене зустріла цікава картина. Братик у паніці перебирав папірці й істерично намагався щось знайти. Коли я з’явилась він здивовано підняв очі.

- Ти?! Що забула в моєму офісі?!

- Твоєму? Поки татко живий він, здається, все ще належить йому.

- Провалюй звідси.

- А що ти так істерично шукаєш? – насміхаючись сказала я.

- Не твоє діло. Я сказав провалюй, - все більш роздратовано прогарчав він.

- О, ну добре. Тоді тобі зовсім немає діла до цього.

Я витягнула той самий пакетик з наркотою і помахала перед його носом. Побачивши це, його очі розширились до таких масштабів, що от-от мали б випасти з орбіт.

- Де ти взяла це?!

- Не знаю… Може під ліжком Ксенії у рюкзаку, який був забитий цим лайном?

- Ти навіть не уявляєш як підставила мене дурепа!!

- Плювати мені. Це ти причетний до наркокартелю?

Він хмикнув й натягнув на своє обличчя злорадну усмішку так неначе цей ідіот був зіркою, що впізнали на вулиці фанати.

- А що? Ти й досі це не зрозуміла?

- Мені потрібна від тебе інформація.

- З якого це дива я повинен тобі допомагати?

- Якщо ти хочеш повернути цей довбаний пакетик просто дай відповідь на декілька запитань.

У відповідь чоловік всівся у кріслі й поправив краватку.

- Що ти хочеш знати?

- Ким ти працюєш?

- Обнальщиком.

- Тобто?

- Через свій офіс я переводжу наркогроші в легальний бізнес, через мене проходять всі фінансові схеми.