Глава 11

Матвій

Мене продовжувала тривожити думка, що Кароліні міг хтось нашкодити. Сімейні справи? Це тільки відмовка, щоб я відчепився? Може їй зараз щось загрожує? Або хтось.

Приїхавши додому я дістав з холодильника пляшку пива та знову сів за папірці. Щось тут не клеїться. Наче не вистачає однієї деталі.  Що такого міг знайти Максим, що його зрештою вбили? Знову щось пов’язане з депутатом?

- Спочатку молодий хлопець. Його вбили, щоб помститися за зґвалтування дівчини, але хто ця таємнича незнайомка? Потім активіст. Зуб даю, що до його смерті приклав руку Божко! Хоча ми не знайшли ніяких доказів пов’язаних з ним. Як це взагалі бляха можливо?! Як можна вбивати та не залишити за собою жодних доказів?! Вбивця діє за одним й тим самим планом – ліс, перерізане горло. Після вбивства активіста наступною жертвою різко стає невідома жінка. Занадто короткий період між вбивствами. Він панікував? Але чому? Можливо саме після вбивства активіста він припустився якоїсь помилки, яку ми не помітили? Але на місці вбивства все було чисто. Жодних відбитків!
Відкривши папку з третьою жертвою, я напружився. Згрібши всі теки до купи, я помітив одну й ту саму проблему. Не було протоколів з огляду місця події.  Як це можливо?! Я своїми очима бачив, як Кирило закріпляв всі ці папірці в справі. Щось тут нечисто… Хтось навмисне хоче приховати деталі.

Не було показань свідків, а у журналіста пропали результати експертизи. За той час поки мене не було, хтось підчистив усі справи!

Я заметушився й понісся у відділок. Навіть якщо з архіву вкрали копії, вони могли залишитися в цифровому форматі. У крайньому разі, долучу до справи дядька.

Клянуся, що перерив увесь архів! Копій документів не було. Кинувшись до комп’ютера я почав шарудіти у сподіваннях знайти там хоч щось, але й там не було тих відомостей, що пропали з усіх справ. Наче цієї інформації ніколи й не було.

Раптом до кабінету поважно зайшов Івасюк. В голові промайнула думка, а що як це він той самий пацюк, який знищив всю інформацію?? Все можливо, адже він готовий вбити заради копійки!

- О! Савченко, а ти що тут забув?

- Це я у тебе повинен спитати, що ти тут блять забув.

- В якому сенсі?

Гарний актор. Він дійсно удавав, що не причетний до всього цього.

- Годі ламати цю довбану комедію. Це ж ти знищив документи? А заодно й копії.

- Давно казав, що тебе треба в психлікарню! Спочатку на людей кидаєшся, а потім звинувачуєш в бог зна чому!

- Людей!? Вважаєш себе людиною??

- Обережніше зі словами! Інакше я не подивлюсь, що ти племінник генерала!

Не витримавши я зірвався і схопив його за шкірку, як шкодливе котеня.

- Гей! Гей! Ти взагалі з глузду з’їхав?! Не брав я ваші документи!! Нафіга вони мені всрались?! Самі недогледіли, а тепер намагаєтесь знайти крайнього!!

- Ти сука за бабки продався?!

- Сам подумай, якби я за гроші продався б, мене тут вже не було б!

Не хотілось це визнавати, але він мав рацію. Якби це дійсно був Івасюк, його тут вже не було б.

- Тоді навіщо ти сюди приперся?

- Хотів Кирила запросити на пиво. Сьогодні матч з футболу! От я і…

- Як бачиш його тут нема. Йди геть.

- Добре, добре!

Чорт забирай. Голова була набита всім цим лайном, а він певно просто попав під гарячу руку. Тепер всім розтриндить, що зі справ пропали документи. Капітан з нас шкіру здере. Я всівся назад за стіл і обхопив голову руками.

- Тупак, який же я тупак.

Раптом, тишу перервав телефонний дзвінок. Вероніка?

- Алло?

- Привіт Матвію, ти не зайнятий?

- А що ти хотіла?

- Запросити тебе в ресторан.

Від здивування я аж підскочив зі стільця. Це був мій шанс! Та і від всього цього треба відволіктися. Хоч трохи.

- Так, звісно. Чому б і ні?

- Чудово, тоді зустріньмося біля «Рів’єри» через годину?

- Я заїду за тобою.

- Не треба, я доберусь сама.

- Може все ж таки…

- Я сказала, що сама.

- Добре, не буду тиснути на тебе.

Поклавши слухавку я поглянув на себе в дзеркало. У такому вигляді мені точно нічого не світить, а ми до того ж ще й в якийсь ресторан йдемо.

- Треба підготуватись, а у мене всього лише година.

За п’ятнадцять хвилин я вже домчав додому. Забігши до квартири, я кинув ключі на столик у передпокої та одразу ж попрямував до гардероба. Почав швидко переглядати свій одяг, намагаючись уявити собі ідеальний образ. Хотілося виглядати стильно, але водночас відчувати себе комфортно. І тут мій погляд впав на чорний гольф. Так, це саме те, що потрібно! Він завжди виглядає елегантно та мужньо. До нього я вирішив додати класичні чорні штани.

Залишалося тільки підібрати щось верхнє. Раптом я згадав про бежеве пальто, яке вже кілька років висіло в шафі без діла. Колись я його купив, але так і не знайшов для нього слушного випадку. А сьогодні – ось він, цей самий випадок! Пальто виявилося в чудовому стані, ніби чекало свого часу.

Швидко перевдягнувшись, я глянув на себе в дзеркало. Так, це саме те, що потрібно! Стильний та впевнений у собі чоловік. Залишилося тільки додати парфум та перевірити, чи все гаразд із зачіскою. І ось я вже готовий вирушати на зустріч.

Виходячи з дому, я відчув легке хвилювання. А що, якщо щось піде не так? А якщо я втну якусь дурницю? Але ці думки швидко розвіялися. Я згадав її посмішку, її голос, і на серці стало тепло і радісно. Все буде добре, я в це вірю.

Сівши в машину я під’їхав до вказаного ресторану. Саме вчасно! Он вона стоїть!

Підійшовши ближче я відчув, що починаю хвилюватись ще більше.

- Я не спізнився?

- Ні, що ти! Це я просто рано прийшла. Ходімо?

- Ти… Чудово виглядаєш.

- Дякую! Ти теж.

У ресторані було тьмяне світло, легкий аромат димку та запах спецій, що змішувався з чимось солодкуватим, майже задушливим. Ми сиділи за столиком, і я нервово гортав меню. Ціни тут були захмарні, але я не міг вдарити в бруд обличчям. Доведеться потім перебиватися з хліба на воду, але що не зробиш заради коханої?