Глава 9

Кароліна

Я прокинулась від дзвінка телефону. Невідомий номер? Обережно взявши слухавку до рук, я вирішила відповісти:

- Алло?

У відповідь я почула спотворений голос.

- Припини копатись у цій справі.

- Хто це?

- Припини, інакше підеш за другом.

Не встигла й слова вставити, як слухавку кинули. Треба подзвонити Матвію! Можливо, ми ще зможемо відстежити номер і знайти того, хто дзвонив. Раптом я побачила від нього пропущений дзвінок. Ох дідько! Він телефонував, а я й не чула. Глянувши котра година я похопилась.

- Чорт! Запізнююсь на роботу!

Злетівши з дивану я побігла в душ. Певно, що мої збори розбудили сестру, адже я робила все занадто голосно.

- Чорт, не встигну поснідати. Ксень, обов’язково щось приготуй собі поїсти і якщо тобі не важко вигуляй Одіна.

- Звісно.

Я всілась за кермо і притопила педаль газу. На дорогах зараз слизько, сніг, тому треба бути обережнішою. Та не встигла я й кліпнути як збоку з’явилась невідомий затонований джип і підрізав мене. Машину почало заносити, і я відчула, як мене тягне до кювету. В останній момент, зібравшись з думками, я різко вивернула кермо і повернула на дорогу. Серце почало битися швидше, але я розуміла, що головне - утримати контроль. Проїхавши ще кілька метрів, я прокляла того клятого водія джипу.

- Та щоб у тебе колеса повідпадали козел!!

Знизивши швидкість до сорока потихеньку поїхала далі і плювати мені хотілось на невдоволені сигнали машин. Щось не подобається? Об’їжджайте!

Нарешті доїхавши до видавництва і забігши до офісу мене зустріла наполохана Ольга.

- Кароліно! Ти знов запізнилась, а Вікторія там всіх рве на шмаття! І тебе до речі в першу чергу хоче бачити.

- Бляяха.

Стомлено протягнула я.

Набравши повні груди повітря я прослизнула у кабінет.

- Мельник! Ну нарешті! Ми вже зачекались на вас. До речі одну вас чекали всі.

- Вибачте за спізнення.

- Що мені твої вибачення? На роботі я тебе не бачу, ти постійно десь швендяєш і повертаєшся з пустими руками. Хочете піти на звільнення? Я швидко організую вам таку путівку.

Частково вона мала рацію. На роботу зараз зовсім часу не вистачає.

- Отже, я зібрала вас всіх тут, щоб повідомити, що наш директор Андрій Степанович відлучився у справах на декілька днів і ці дні я буду тут замість директора. Я можу звільняти  Мельник, можу виписувати догани, тому майте на увазі, що поблажливих дій від мене очікувати не варто.

Триндець. А що було б, якби вона й справді була нашим директором? Всі б звільнилися напевно, або перейшли до іншого видавництва.

Усівшись за своє місце я побачила, як Вікторія несе до мене купу папок. О ні! Ні! Ні! Тільки не зараз!

- Якщо не хочете звільнення, то маєте працювати. Ось це ваша заборгованість і її треба закрити до завтрашнього вечора.

- Але я тут максимум на одну папку витрачу цілий день, а то й два!

- Треба було думати про це, коли прогулювали роботу.

І як можна бути таким стервом?! Мене не було тут лише пару днів, а роботи на місяць?! Що за маячня?!

Та що поробиш? Ця робота – єдине, що зараз приносить мені гроші.

Отож, я почала шарудіти листками та  занурюватись в роботу. Так пройшов весь робочий день. Майже цілий день, пропускаючи перерви я клацала в ноутбуці свої справи. Це були статті, монтування репортажів, перевірка документів та в основному збирання інформації. Аж раптом! На очі натрапив листок з доволі знайомим ім’ям. Олексій Павличенко! Озирнувшись, я запевнилась, що ніхто не спостерігає за мною, я вхопилась за листок та пробіглась по ньому очима. Мабуть, Вікторія просто хотіла навалити мені роботи й була неуважною, коли діставала роботи з архіву. Це була повноцінна стаття про Олексія Павличенка! В голові вже крутилось «Бінго!» та я вирішила не поспішати. Молодого хлопця, було знайдено в лісі з перерізаним горлом. Самогубство чи замовне вбивство? Замовне вбивство? Отже, наші з Матвієм здогадки були вірні! Той, хто вбив парубка, точно був якимось чином пов’язаний з дівчиною, яку зґвалтували. Вона точно не була бідною, як нам розказав один з тих хлопців, тому ми повинні шукати серед дітей бізнесменів? Політиків? Депутатів? На це можуть піти місяці, якщо не роки! Дурощі. Мені потрібно більше інформації.

Я продовжила читати статтю. Мій погляд зупинився на рядках, де писали про наркотики. «Весела Голлі». Перекопавши весь Інтернет, я так й не знайшла що це може означати. Та, однак, на одному зі ста сайтів я все ж наткнулась на відповідь. Це екстазі. Серед людей його називають по різному, але частіше за все «Весела Голлі». Наркотик викликає ейфорію та загострює почуття. Ймовірно, що саме під цим вони зґвалтували її.

Я глянула що ще цікавого можна було дізнатись і ось воно! Бінго! У статті вказували ім’я слідчого, який займався цією справою, але був один маленький нюанс. Максим Шишка мертвий. Це саме той криміналіст, який передав докази Віктору. Хто міг його вбити? За що? Хто не захоче розслідування справи? Звісно той, хто буде покараний в кінці. Батьки тих хлопців. Або ж… Це родичі самої жертви, які не хочуть світити своє ім’я в новинах. Але чому? Забагато скандалів? Чи не хочуть псувати репутацію донечки?

Дочитавши до кінця я побачила ще одне знайоме ім’я. Розтином вбитого хлопця займався судово-медичний експерт Вероніка Лаконова. Боже! Чому доля так нещадно продовжує знущатись з мене?

Якщо мене зацікавить співпраця з нею, можна спробувати зробити це через Матвія. Так вона точно погодиться зробити те, що попросять.

Я відклала цю справу у сумку і продовжила друкувати статті, які накидала Вікторія.

Аж під кінець робочого дня коли нікого не залишилось і редакторка вийшла з кабінету, вона здивованим голосом промовила:

- Мельник? Чого ти досі тут? Твій робочий день закінчився ще пів години тому.

- Ну у мене ж борги. Ось. Відпрацьовую.

- Я б з радістю залишила вам ключі, щоб ви працювали тут всю ніч, але знаючи ваші спізнення ви збираєтесь та йдете додому. Негайно.