Глава 6

Кароліна

Я залетіла в клуб з усієї швидкості навіть не звернувши уваги на охоронника, який намагався мене зупинити.

- Ксенія!

Намагаючись знайти сестру серед натовпу мене ледь не збили з ніг, але я відчула як хтось схопив мене під пахви.

- Під ноги дивись.

Повернувшись, я зрозуміла, що Матвій пішов за мною. Бляха! Тільки заважати буде.

- Нащо ти пішов за мною?!

- А ти думаєш, що розберешся з натовпом ґвалтівників?

- Я сама все зроблю. Не лізь не у свої справи!

- Між іншим, вони підозрювані, тож це ще ой як моє діло!

Махнувши у відповідь рукою, я продовжила пошуки сестри. Ну де ж ти Ксеня?? Невже ті покидьки встигли відвезти її кудись? Адреналін закипів в крові і я ледь не скрикнула коли побачила, що двоє невідомих хлопців беруть її під руки та намагаються винести з клубу.

- Ксенія!

Підбігши до сестри я намагалась вирвати з їхніх рук ледве живе тіло, але вони вчепилися в неї з такою силою, що я ледве не порвала її рукава.

- Відпустіть дівчину недоумки!!

- О! Глянь хто тут у нас?? Пташка сама до нас прилетіла?

Було видно, що ці покручі вживали не тільки алкоголь, а й наркотики. Один виглядав доволі солідно, в костюмі з зализаним назад русявим волоссям, а інший навпаки у спортивному костюмі. Другий виглядав більш спортивним й сильним. Якщо вони зараз схоплять мене? Що тоді робити? Я ж не зможу дати відсіч обом.

На наш ґвалт позаду мене з’явились ще троє невідомих. Озирнувшись, я відчула, як мурахи пробіглись по тілу. Вони оточили мене неначе бродячі пси, а на руках в одного з них була моя непритомна сестра. Що ж мені робити?!

- Агов! Нариваєтесь на проблеми?

Я з непорозумінням глянула на Матвія, який, тримаючи келих віскі в руках поважно почав говорити з одним з них.

- А ти ще хто??

У відповідь на це чоловік дістав посвідчення і ті, кинувши дівчину дременули геть.

- Залишайся з сестрою, я  закінчу декілька справ.

Згідно кивнувши головою, я підняла сестру та понесла її на вихід. Вже стоячи біля машини на вулиці я зрозуміла, що ключі у Матвія, а Ксенія була лише в одній сукні. Знявши з себе куртку я почала одягати це ледве живе тіло, щоб вона не замерзла.

- Ксенія! Отямся! Благаю тебе, дівчинко.

Поки я намагалась привести її до тями Матвій повернувся до нас.

- Куди ти пропав?

- Я зловив одного з тих покручів. Їдемо у відділок, але спочатку завеземо твою сестру додому.

- Ні. Не можна. Батько вдома.

- Покарає за перший алкоголь? – глузливо промовив Матвій.

- Він знову на неї накинеться.

- Що значить накинеться?

- Те й означає. Одним словом, забудь.

Ще секунду подивившись на нас він схопив ключі й відкрив машину. Акуратно посадивши сестру на заднє сидіння, я зіштовхнулась з суворим поглядом чоловіка.

- Що таке?
- Де твоя куртка? Зима надворі.

- Я одягла Ксенію, вона в одній сукні.

Нічого не сказавши на це у відповідь він підійшов до багажника та відкривши його, дістав звідти плед.

- Ось. Я ввімкну обігрівач.

- Дякую, але не треба.

- Це був наказ.

- Вибач? Наказ?

Опустивши очі Матвій голосно зітхнув.

- Це все робота. Пробач.

Я мовчки сіла в машину прихопивши плед.

- То куди ми їдемо?

- Повезу її до себе, а там подивимось.

- Вона не планує повертатись додому?

- Хіба що коли батько знову поїде в офіс.

Назвавши йому свою адресу, ми в повній тиші доїхали до мого будинку. Як тільки я вийшла з машини, згадала, що не подякувала.

- Дякую тобі.

- За що?
- Ти допоміг мені. Якби не ти, мою сестру вже б загребли ті покидьки.

- Вважай, що це була моя робота. Допомогти занести її до квартири?

- Ні, я сама.

Підхопивши сестру під руку, я занесла її додому як раптом зрозуміла, що не віддала Матвію плед.

Обережно поклавши Ксенію на ліжко, я перевдягла її у свої речі та приготувала суп. Залишивши записку на столі, зібралась та поїхала до відділку на таксі, адже моя машина залишилась ще біля будинку батьків Олексія.

Нарешті вже через декілька годин я знайшла кімнату для допитів. Перше, що впало в око - це обличчя покидька, який тоді в клубі тримав за руку мою сестру. Русявий, в костюмі.

- Ти що тут забула?! – ледве не з криком гаркнув Матвій.

- Я, якщо ти не забув теж збираю інформацію.

- Ти не маєш ніякого права тут знаходитись.

- А от і маю!
Підхопивши мене під руки він ледь не викинув мене, як непотрібне кошеня.

- Ти розумієш, що ми двоє причетні до цієї справи?? – прошепотіла я, щоб нас ніхто не почув.

- Послухай, Кароліно…

Та не встиг чоловік договорити, як в розмову втрутилась якась дівчина. Матвій одразу змінився в поведінці. Вирівнявся, миролюбно усміхнувся та навіть почервонів. Так от які дівчата йому подобаються… Стійте! А чому я взагалі думаю про те, які дівчата йому подобаються??

- Матвію! Нарешті я тебе знайшла, а ти…

Вона перевела погляд з нього на мене і я не побачила особливої привітності. Якби вона могла, зараз би кидала в мене блискавки! Було видно, як їй не подобається моя присутність, особливо поруч з Матвієм.

- А це хто?

- Це… Це…

- Кароліна Мельник. Я журналістка, дуже приємно познайомитись.

Я намагалась бути якомога привітнішою та дарма.

- Що ж ви у нас тут забули журналістка?

- Роблю свою роботу.

- І яку саме? Затискаєтесь зі слідчими?

- Які тут, однак, привітні люди працюють.

- Вероніко, ти щось хотіла?

- Так, ти запитував чи вільна я ввечері? Так, вільна. Можемо сходити до ресторану.

- Чудово, а о котрій?

- Я напишу.

Розвернувшись, дівчина пішла у справах залишаючи за собою дзвінкий слід каблуків.

- А тепер на вихід Кароліна.

- Що як у мене до тебе є заманлива пропозиція?