Глава 4

Будь ласка! Скажіть що це просто зорова галюцинація! Я намагалася кліпати якомога сильніше, щоб замість слідчого-покруча побачити когось іншого, але ні… Це таки був він.

- І що ти тут забула журналістка?

- Взагалі-то мене звати Кароліна.

- Взагалі-то ти залізла в архів. Можеш собі уявити, на скільки ти сядеш за крадіжку з проникненням?

- Крадіжку??

- А що у тебе в руках?

Я застигла на місці, немов паралізована. Ця папка може містити відповіді на мої запитання! І тепер я й гадки не мала, як її звідси винести. Повільно опустивши руки вниз, спробувала сховати досьє за спину, але слідчий вже навис наді мною і вп’явся суворим поглядом.

- Я спитав, що в руках?

Не дочекавшись моєї відповіді, він висмикнув папку з рук і побачивши, що саме я ховала здивовано підняв брову.

- Досьє Олексія Павличенка? Навіщо воно тобі?

Не знаючи чи можна йому довіряти, я вирішила збрехати.

- Мені треба інформація про нього для статті.

- Якої ще статті?

- Про історію його життя.

- Історію життя? Йому ж наче тільки сімнадцять було, коли його вбили.

- То й що? Батькам та друзям зате буде про нього пам’ять.

У відповідь чоловік повільно скоротив відстань між нами й нахилившись майже впритул сказав:

- Ти зовсім не вмієш брехати, журналістко.

Серце закалатало як ненормальне. Раптом я відчула, як щоки червоніють, а погляд починає бігати з боку на бік. Я була наче миша, яку загнали в пастку. Від страху тіло почало трусити.

- Не бійся, не з’їм.

- Щ-що?

- А чого тебе так трусить?

- Я… Тут просто холодно!

- Ну звісно.

Усміхнувшись сказав він й відійшов на декілька кроків назад.

- То ти зізнаєшся нащо сюди залізла? Чи може все-таки хочеш опинитися за ґратами?

- Це довга історія.

- У мене знайдеться на тебе трохи часу.

- Навіть не знаю з чого почати.

- Можливо, спочатку?

- За цей довбаний день сталося стільки лайна, що ти навіть уявити не зможеш.

- Спробуй мене здивувати.

Я розказала йому все, що знаю, хоча Віктор у своєму листі застерігав мене нікому не довіряти. Тут була просто безвихідна ситуація! І її звали Матвій.

- Чекай! Ти сказала, що тобі прийшов лист від Віктора?

- Так, а що?

- Цікаво…

Було видно, як Матвій замислювався над цими словами все більше й більше.

- Що такого цікавого?

- Нічого, продовжуй.

- Потім я поїхала на вказане місце і знайшла…

Не встигла я договорити, як чоловік перебив мене.

- Підказку?

Мої очі ледве на лоба не полізли. Звідки він знає про підказки?! Це неможливо! Втративши дар мови, я просто кліпала очима та дивилася на нього. Згодом, намагаючись сказати хоч щось, я хапала ротом повітря й продовжувала стояти нічого не розуміючи. Матвій глянув на мене зверху вниз.

- Мені теж надійшов лист від Віктора.

- Що?! Ти його знаєш??

- Ні.

- Що він написав тобі в листі?

- Те саме що й тобі.

- А де була твоя підказка? Вона ж була?

- Була, але… Це якась маячня, а не підказка. Там було всього лише дві літери.

Чоловік дістав свій папірець з кишені й простягнув мені.

- Її?

- Так. Це вся підказка.

- Чекай-но.

Я дістала свою частину підказки й склала папірці разом.

- Її зґвалтували. Це повна підказка.

- Але кого?

- От саме тому я й залізла до вас в архів. Я знайшла скандал, де писалося про те, що Олексій Павличенко був замішаний у вживанні наркотиків та зґвалтуванні неповнолітньої особи.

- Дивно… До нас не надходило ніяких заяв про зґвалтування.

- Можливо через те, що у хлопця були доволі заможні батьки, які заплатили гроші, щоб відмазати синочка.

- Думаєш?

- Не думаю, а знаю!

- Який тоді сенс в цій підказці, якщо ми нічого не знаємо про цю дівчину?

- Він сказав, що знає хто його вбивця і залишив всі докази в підказках. Отже, ця дівчина якось пов’язана з вбивцею.

- Гадаєш, хлопця вбили через неї?

- Це всього лиш здогадки… Але дуже на те схоже. Я не розумію одного. Як нам знайти другу підказку?

- Нам?

Я на секунду зупинилась і затримала на ньому погляд.

- Так… Ми ж наче тепер працюємо в команді?

У відповідь на це я почула дзвінкий сміх.

- Команда? Журналістко, ти з глузду з’їхала?

- Кароліна, – скрегочи зубами сказала я.

- Послухай, Кароліна, ти надала мені дуже цінну інформацію, за що красно дякую! Але на цьому наша командна робота скінчена. На все добре.

Слідчий, схопивши мене за плечі, грубо виштовхнув з кабінету. Відчайдушно схопившись за дверний косяк, я намагалася чинити опір.

- Послухай! Без мене у тебе не вийде знайти вбивцю! – крекчучи, сказала я, впираючись у його кам’яну спину.

- З чого б це?

- А ти не помітив? Він залишив підказки для нас двох! І без мене… Тобто моїх підказок у тебе ніколи не складеться повна картина!

Його погляд затримався на мені, і на мить мені здалося, що він готовий поступитися. Однак, не встигла я й оком моргнути, як двері грубо ляснули перед моїм носом.

- Покруч.

- Пацючка! – раптом прилетіло мені у відповідь.

Розвернувшись, я поїхала додому, бо нічого іншого мені не залишалось.

- Подумаєш! Теж  мені знайшовся! Я й без нього все знайду, – невдоволено бурмотіла я собі під ніс.

Приїхавши додому мене зустрів невдоволений Одін.

- Знаю, хлопче! У мене заборгованість по прогулянках. Сходимо погуляти, а дорогою куплю тобі якийсь смаколик.

Нічого страшного! Я й сама зможу знайти вбивцю без того довбаного Шерлока Холмса! Якщо перша підказка була пов’язана з першою жертвою, то й інші, мабуть, теж будуть якимось чином пов’язані з іншими жертвами, щоб… Що? Показати взаємозв’язок?

Мої роздуми перервав телефонний дзвінок. Я скривилась, коли побачила на екрані «Мама». Не можу сказати, що у нас з нею погані стосунки. Скоріше… Натягнуті. Одне неправильне слово і ми вже сваримося. З батьком ми взагалі не спілкуємося. Він вважає, що я не варта того, щоб витрачати на мене час. Тільки й може марити Артемом. Ой! Подивіться! Артемчик заробив гарну оцінку, Артемчик вперше приготував сам собі їсти у двадцять років, Артемчик зайняв перше місце у змаганнях. Тільки йому можна передати бізнес! Тому що він у нас чоловік! Це дратувало найбільше. Ну і що з того?! Взагалі нас в сім’ї було троє. Артемчик, якого ублажали батьки, я, на яку майже не звертали уваги та Ксенія – наймолодша. Вона взагалі була небажаною, але батько заборонив робити аборт, мовляв, це гріх. Ксенія взагалі від рук останнім часом відбилась. Постійно тринькає батьківські гроші, гуляє бог знай де, бог знай з ким. Насправді вона хоче таким чином привернути батьківську увагу, але мені здається, навіть якщо вона помре, вони будуть плакати через те, що доведеться витрачати зайві гроші на похорон й відновлення сімейної репутації. Я була в цій сім’ї зайва. Навіть коли поїхала з дому ніхто не звернув уваги. Тільки через місяць мені подзвонила мати, щоб запитати куди я втекла. Коли вона дізналась, що її дочка обрала кар’єру журналіста, а не юриста, як вона хотіла, то ледве з глузду не з’їхала від злості. Та все ж іноді мені здається, що вона хоче аби я повернулась додому. Просто… Вона кохає батька, а батько… Живе за своїми законами, які нав’язує іншим. Вона вважає його авторитетом, тому просто потакає у будь-якій ситуації.