Глава 3

Кароліна

Зайшовши на пустий паркувальний майданчик, я почала згадувати конкретне місце. Точно! Ось тут!

Місце де лише спогади є свідками. Вони накрили мене хвилею, викликавши посмішку. Цікаво, як спогади можуть бути одночасно такими яскравими і такими сумними?

Віктор ніколи не подобався мені як чоловік, але, можливо, в цей час був чиїмось ідеалом. Він дійсно здавався ідеальним! Турботливий, щедрий, добрий хлопець, але… Не мій типаж. Я сприймала його як брата, хоча іноді й замислювалась над тим, що відчуваю до нього.

Тоді ми простояли на цьому місці майже годину й спізнилися на роботу… Але де тут шукати підказку? Тут буквально нічого немає! Оглянувши місце ще раз, до ока припала велика неонова табличка. Підійшовши ближче та провівши по ній рукою, пальці зачепилися за непомітний папірець.

- То це не жарт?...

Розгорнувши його я заклякла. Нічого не розумію. На ньому було надруковано одне єдине слово «зґвалтували». Кого? Хто? Коли? Це і є підказка? Як вона пов’язана зі смертю Віктора? Ні одна з п’яти жертв не була зґвалтована… Думай Кароліно! Думай!

Забравши підказку, я поїхала додому і почала шукати все, що могло бути пов’язане зі зґвалтуванням.

Та ніякого зв’язку не було, аж поки я не знайшла одну єдину статтю зі знайомим обличчям. Це була перша жертва – той самий молодий хлопчина. Виявляється він у нас син заможних батьків. Це медіа я бачила вперше й не була впевнена, чи можна йому довіряти та не дивлячись на це продовжила читати публікацію.

У статті йшлося про скандал за участю хлопця та його друзів. Олексій Павличенко та ще декілька його приятелів підозрювались у вживанні наркотиків й зґвалтуванні, але ані імені дівчини, ані її фотографій у матеріалі не було.

- Цікаво… - пробурмотіла я.

Виявляється такі факти весь час були перед носом, а я була такою неуважною. Треба знайти якомога більше інформації про цього Олексія, але де?

- Поліція! Там точно мають бути справи про зґвалтування! Якщо жертва зверталась до поліції, то скоріш за все вони закинули справу в архів на прохання батьків Олексія.

Раптом в голові проблиснула ідея.

- Архів…

Але як туди проникнути? Знайомих немає, отже доведеться вигадувати щось самій.

Годинник показував восьму, а це означає, що треба працювати. Тому що робочі дні ще ніхто не скасовував.

Швидко забігши до офісу, я одразу натрапила на Ольгу. Ольга – найкраща жінка серед усіх інших. Вона наче Віктор тільки в жіночому тілі. Така ж добра, ніжна, щедра, любляча… Дружити ми з нею почали одразу. Іноді так буває, що коли ти приходиш в колектив, то одразу прилипаєш до якихось людей і вони стають твоїми найкращими друзями. Споріднена душа, так би мовити.

Ольга завжди сяяла і посміхалась, навіть у скрутні моменти. Навіть тоді, коли всюди був дощ і сирість, у неї завжди світило сонце… Але сьогодні вона ходила без настрою. В принципі останній тиждень на ній обличчя немає та вона не зізнається в чому справа. Хоча я підозрюю, що це через Віктора. Іноді, я помічала, як сяяли її очі при одному погляді на нього. Вона була закохана в нього. Господи! Як же я їй скажу про…

- Лінка! Нарешті ти прийшла!!

Тільки вона могла називати мене так. Повний варіант імені звучить для неї занадто офіційно.

- Нарешті? Зараз начебто лише початок робочого дня.

- Знаю! У мене такі новини! Я тобі не казала, але… Мені подобається Віктор.

Я усміхнулася, хоча моє серце пронизав біль, бо я знала, що вона скаже далі.

- Оль, послухай. Мені треба тобі дещо сказати.

- Чекай! Це ще не все! Я вирішила йому сьогодні зізнатися у почуттях! Вчора всю ніч вибирала в який ресторан ми підемо.

Ці слова вдарили мене наче під дих. Я не знала як повідомити їй страшну правду.

- Оль… Я…

- Ти чого? Ти не… Не рада за мене?

Не встигла я сказати, як до кабінету зайшла редакторка Вікторія.

- Колеги! Я сподіваюсь, що всі на місці?!

Оля нахилилась ближче і прошепотіла:

- Знову ця мимра директора з себе робить.

Я була впевнена, що Вікторія почула ці слова, але не звернула уваги.

- Хочу повідомити, що Віктор Жижняк більше не працюватиме з нами.

Тобто вона вже знає про його смерть? Але чому не скаже? Чому не скаже, що це його труп сьогодні знайшли??

- А з яких це причин?!

Раптом підскочила Ольга.

- Він звільнився за власним бажанням. Сказав, що хоче почати все з чистого листа в іншій країні.

Не витримавши цього Оля зірвалась і вибігла з кабінету. Звісно, що я побігла за нею.

- Мельник! Занесеш сьогоднішній матеріал до мене! – кинула Вікторія мені навздогін.

- Добре, - буркнула я, не зупиняючись.

Нарешті наздогнавши Ольгу в туалеті я почала заспокоювати подругу.

- Чому?! Лін, чому він так вчинив?! Невже він взагалі нічого не відчував до мене?? Чому я для нього – частина старого життя?!

Хотілось притиснути її до себе, крикнути, що він насправді не кинув її, а помер… Та тоді було б в сто разів гірше. З іншого боку… Вона повинна знати, адже правда завжди спливає на ззовні.

- Оль. Нам треба серйозно поговорити.

- Спочатку, я повинна забути цього козла, який ось так кинув мене. Тому що я не дозволю страждати собі через якихось там…

Вона знову захникала.

- Але Ліно! Він був таким дбайливим!

Я опинилась на роздоріжжі. Сказати їй про його смерть? Чи підтримувати легенду Вікторії.

Заспокоївши Ольгу ми повернулись до кабінету і я, не гаючи часу вирішила принести все, що встигла зняти.

- Вікторія Володимирівна? Можна?

- Заходь. Ти принесла мені матеріали?

- Так. Ось, будь ласка, але я не встигла змонтувати.

- Байдуже. Зніми щось нове.

- Що?!

Від її слів я заціпеніла. Не знаючи що сказати, мої очі просто вп’ялися в її постать, яка сиділа у кріслі й щось друкувала.

- Я сказала зняти щось нове.