Розділ 21

Аліна

Картаю сама себе за подібну зухвалість. Не маю жодного бажання його цілувати. Він викликає лише ненависть і страх. Але бажання впевнитись в тому, що його злочинці не добили батька десь по дорозі перемагає.

Вал уважно вдивляється в мене, ніби не вірячи в почуте. А потім переможна посмішка з'являється на його обличчі. Він дістає з кишені телефон. Набирає чийсь номер й вмикає гучномовець. Лунає гудок. Він переводить погляд з телефону на мене й простягає його.

Другий гудок. Я несміливо встаю з ліжка й прямую до нього. Підходжу ближче. Серце калатає. Я не розумію кому він дзвонить, але коли підходжу ближче, бачу на екрані як підписаний номер телефону, який він набрав.

Третій гудок. Надпис “300 штук” на екрані підказує мені, що він дзвонить моєму батькові.

- Алло, - сполоханий голос лунає в телефоні.

Моє серце ніби впало і вдарилось об землю. Як тільки чую голос батька, хапаю телефон Вала, який він мені простягнув. Сльози підступили до очей. Від рідного голосу стало несила тримати в собі цей страх і розпач.

- Тату, як ти? - ледь стримую сльози.

- Доню це ти... - голос батька стає бадьорим, - донечко, тебе звільнили? Де ти зараз?

- Я там же... - ледь знаходжу сили промовити і відвертаюсь від Вала, аби сховати свої сльози.

Тато на мить стихає, мабуть в якийсь момент він подумав що мене звільнили, оскільки я маю змогу йому дзвонити. Але мої слова зруйнували його надію.

- Вони щось тобі зробили? - стурбовано питає.

- Ні, - промовляю, і ледь стримуюсь аби не додати “ще не встигли”.

- Добре, доню, я тебе звільню. Вже знайшов третину суми. Я скоро тебе заберу додому...

В цей час міцна рука вириває телефон з рук і завершує виклик. За розмовою з батьком, я й не помітила як Вал підійшов і опинився за спиною. Я розвертаюсь і зустрічаюсь з його гострим поглядом. Знов лють здіймається всередині. Він навіть не дозволив мені поговорити з батьком зайву хвилинку. Як же я його ненавиджу! Так би й вдарила чимось важким, щоб не бачити погляду, що знущається наді мною! Та здоровий глузд нагадує, що я навряд чи зможу зашкодити чоловікові, що майже вдвічі більший за мене. А от йому буде достатньо одного удару, аби прибити мене на місці.

Витираю сльози, буравлячи його ненависним поглядом. Все, що я можу йому заподіяти це дивитись на нього. Може мій ненависний погляд змусить його спалахнути чи розчинитись в повітрі?

- Тепер твій хід, - хижо всміхаючись, промовляє.

Я розгублено кліпаю очима, бо не розумію про що він говорить. Він помічає моє спантеличення й пояснює:

- Я довів тобі, що твій батько живий, тепер ти доведи, що здатна на все, заради нього.

І тут я згадую про свою дурну пропозицію. І хто мене за язика тягнув? Тепер, коли я переконалась, що батько в безпеці, та ідея не виглядає такою розумною.

Не маю жодного бажання його цілувати. Розвертаюсь, аби відійти від нього подалі. Але його долоня хапає мене за руку й рвучко тягне на себе. Я врізаюсь в кремезні груди. Кладу долоні на них, аби встояти на ногах від його різких рухів. Наші обличчя вмить стають ближчими. Від нього пахне парфумами і алкоголем. Очі самі опускаються на його губи. Тілом пробігає струм, що пробуджує дивний потяг до нього. Відганяю від себе це бажання і підіймаю погляд. Зустрічаюсь з його темними очима. Ми зчепились поглядами наче в боротьбі. Напруга зростає.

Його рука підіймається з талії вище по спині. Цей рух здіймає мільйони мурах на шкірі. Пальці ніжно торкаються шиї й це здається таким інтимним, що мене лякає думка про те, що мені подобаються його дотики. Його пальці ковзають вище і занурюються в волосся, тримаючи потилицю. Між нами така напруга, що здається повітря в кімнаті іскрить. І в цей момент він притягує мене до себе й жадібно впивається в вуста.

Кілька секунд в моїй голові лунає думка, що я маю відштовхнути його. Мені має бути огидно. Але чомусь я відповідаю на цей поцілунок. Так рвучко й владно, ніби сама наполягала на цьому. Вкладаю всю свою ненависть до нього в цей поцілунок. Вкладаю весь свій біль, прикушуючи його за нижню губу. Він гарчить, але хапає мене міцніше й поглиблює поцілунок. Струм пробігає тілом. З голови до п'ят лине приємне відчуття, і я помічаю, що мені стає легше відпустивши всю біль і ненависть. Здається, я починаю ловити задоволення від цього поцілунку. І це лякає.

Я рішуче впираюсь долонями в його груди, відштовхуючи від себе. Він не наполягає і розмикає поцілунок, але не випускає зі своїх обіймів. Ми рвучко дихаємо. Я дивлюсь в темно-зелені очі, в яких палає бажання. І розумію, що більше не варто грати з вогнем. Ми знов зчепились поглядами, але тепер я не бачу того нахабства і владності в його очах. В них зацікавленість і навіть легке здивування.

Я віддаляюсь і він випускає мене з полону своїх рук. Роблю крок назад, аби бути подалі від нього і ховаю погляд. Щоки горять. Зараз мені стає так соромно за свою поведінку і цей поцілунок, що хочеться заховатись від нього. Він же навпаки, не відводить від мене очей. Кілька секунд, що він дивиться на мене, здаються вічністю. Я стою ніби гола перед ним, не дивлячись на той одяг що зараз на мені. Та схоже він не відчуває тієї напруги, що відчуваю я.

Проходить повз мене і прямує до дверей. А я так і не наважуюсь подивитись на нього. Лише коли двері зачиняються і я залишаюсь в кімнаті одна, я підводжу погляд, дивлячись на вихід, куди тільки-но вийшов Вал і видихаю.

Напруга всередині розчиняється. Але я сварю себе за подібну зухвалість. Це ж добре, що він зупинився і не наполягає на більшому. Мабуть не варто грати з ним. Я бачила це тваринне бажання в його погляді. Він дорослий чоловік і для мене не новина чого він може бажати після такого поцілунку. От тільки я цього йому не дам.

Нехай фантазує собі. Більше я такої слабкості собі не дозволю і знайду спосіб, аби звільнитись звідси.