Розділ 13

Слідом за Валом підходжу до крісла в куту кімнату, в якому розслаблено розташувався Антон, тримаючи на колінах Юлю, що байдуже вдивляється в стіну, навіть не помічаючи нашої присутності.

- Друже, ну як тобі? - усміхнено промовляє Антон до Вала, але коли помічає мене за його спиною, додає, - якщо вам треба кімната, обирай будь-яку. Ти ж знаєш, всі двері мого будинку для тебе відкриті.

Він промовляє це задоволено, так впевнено ніби й справді відчуває себе власником дому, а може не тільки дому, але й господарем життя. Вдивляється у Вала своїми хитрими очиськами ніби очікуючи на винагороду за свою пропозицію. Але суворий голос Вала стирає посмішку з його обличчя:

- Я забираю дівчину, - киває на Юлю.

Антон здивовано дивиться на Юлю, яка ніби не чує нічого і не реагує на все, що відбувається навколо.

- Її? - глузливо питає.

- Так, - холодно відрізає Вал.

Антон розтягує зухвалу й мерзенну посмішку на обличчі. Таку огидну, що хочеться вимитись після споглядання на неї. Він встає з крісла, притримуючи мою подругу і змушуючи її теж підвестись. Стає навпроти нас, все ще міцно тримаючи Юлю в своїх обіймах.

- То у нас з тобою виявляється однакові смаки! - задоволено протягує, вдивляючись в суперника, - я теж хотів розважитись з ними обома. Тільки от не знав, що одна з них твоя!

Антон на мить переводить на мене погляд й підморгує одним оком. Він настільки задоволений ситуацією що склалась, що його посмішка ледь не торкається вух.

- А давай по черзі? - продовжує промовляти до Вала, - можеш бути першим, якщо хочеш.

Я аж здригнулась від його слів. Стою, намагаюсь проковтнути ком, що стоїть в горлі. Ці двоє чоловіків торгуються нами, ніби ми з Юлею просто ласий шмат м'яса. В голові починає пульсувати від розуміння того, в яку халепу я потрапила.

І Юля... за неї страшно. Вона байдуже кліпає очима. Мені моторошно за її стан. Не розумію як поводити себе з нею, чи чує вона щось, тому обережно торкаюсь її долоні й промовляю:

- Юль, поїхали додому...

Вона зовсім не реагує ні на мій голос, ні на дотик. Байдуже стоїть між мною і Антоном, а той тільки хижо всміхається, обіймає її, притуляючи ближче до себе й додає:

- Ще зарано додому, крихітко.

Він простягає до мене руку, ніби хоче торкнутись обличчя, але в цей момент Вал стає між нами, обриваючи всі його наміри. Бере мою подругу під лікоть і розвертається до мене.

- Відведи її до машини, - наказує мені і передає Юлю.

Вона взагалі ніяк не реагує ні на Антона, ні на Вала, ні на мене. Таке відчуття, що тут лише її тіло, а свідомість десь дуже далеко.

Зараз не маю жодного бажання протистояти Валу. Швидко виконую його прохання. Беру подругу під руку й прямую з кімнати. Дивно, але чомусь в даний момент вирішую довіритись Валу. В мене то й вибору особливо немає. З цього маєтку я її точно не доведу додому самостійно. Коли тільки розвертаюсь з Юлею до виходу, чую невдоволений голос Антона.

- Друже, так нечесно! Іграшками треба ділитись! - він намагається стримувати обурення, але йому не вдається приховати злість в голосі.

Іграшки... що ж це за чоловіки такі? Як моя подруга може мліти за такими? Ніколи не розуміла її смаку в хлопцях, і мабуть ніколи не зрозумію. Я не чую що Вал відповідає йому за всім тим шумом, що відбувається в кімнаті. Прямую до виходу, аби ніхто більше нас тут не затримав. Коли підходжу до машини, розумію, що вона зачинена. Обертаюсь, і бачу як Вал вже виходить через центральний вхід. Помічаю як він стискає щелепи від злості. Долоні стиснуті в кулаки. Виходить на подвір'я і кидає на мене розлючений погляд. Мені не те що стояти, мені дихати страшно під його очиськами, що пускають блискавки в мене.

- Сади її, - промовляє, коли розблоковує машину і відкриває задні дверцята.

Я обережно вкладаю подругу, вона байдуже рухається, дозволяючи робити з собою все, що завгодно. Її несвідомість страшенно лякає. Але я допомагаю їй сісти зручніше, та вона сповзає по спинці сидіння й лягає головою до інших дверцят. Миттєво заплющує очі. Схоже її починає опановувати сон. Але це руйнує всі мої плани сісти поруч з нею. Я намагаюсь її підняти, щоб мені вистачило місця біля неї, та голос Вала, як грім посеред ясного неба, зупиняє мене:

- Залиш її, сядеш попереду.

Ну от, тепер взагалі не розумію що робити. Хотілось сховатись від нього, сівши на задньому сидінні з подругою з подругою, але схоже сама доля проти мене. Від нього в мене мурахи по шкірі. Але в мене немає іншого виходу. Залишити подругу наодинці з ним я не можу, та й залишатись в цьому будинку розпусти в мене немає жодного бажання.

Прямую на переднє сидіння поруч з водійським і переконую себе, що нічого страшного не станеться від того, що я сяду поруч з Валом. Точно не станеться... правда ж?