Розділ 10

Пару разів кліпаю очима, аби пересвідчитись в тому, що переді мною міраж. Але це не допомагає. Він не зникає. Посеред дивану сидить, розслаблено розкинувшись, той самий незнайомець, що тягнув мою валізу, коли я тільки приїхала. Саме той, хто вчора розмовляв з моїм батьком і страшенно його наполохав. Що вже казати, я й сама злякалась його в перший день, коли повернулась додому. Та зараз він мене не лякав, лише викликав зацікавленість. Мені вкрай потрібно було знати які стосунки у нього з моїм батьком, і чому той вважає його небезпечним.

Погляд незнайомця не випускає мене зі своїх тенет, змушуючи покірно вдивлятись в його очі. Цього разу він зовсім не радий мене бачити. Гострі риси підборіддя стали ще виразнішими. Обличчя напружене і суворе, а в очах читаю погрозу. На мить стає страшно, але я не дозволяю собі піддатись страху і не відводжу погляд.

Його щоки торкається тендітна жіноча долоня, і тільки зараз я помічаю гарну білявку, що притулилась до нього. Одна її долоня лежить на його стегні, а іншою вона торкається щоки. Ніжним рухом намагається розвернути його погляд до себе, при цьому раз за разом обпалюючи мене роздратованим поглядом. Він не зважає на неї. Лише торкається долоні на своєму обличчі, утримує і опускає вниз, так і продовжуючи спопеляти мене поглядом. Його очі стають ще палкішими, і я відчуваю себе зовсім ніяково. Враження, ніби своїм поглядом він хоче в душу залізти. Хочеться сховатись. Я не витримую і розриваю наші погляди.

- Тримай, - голос подруги наче рятувальний круг.

Я напружено видихаю. Дивлюсь на неї. Вона простягає мені склянку з коктейлем. А я ніби забула як рухатись. Досі відчуваю на собі нахабний погляд незнайомця, що притягує мою увагу наче магнітом. Та я вперто ігнорую його.

- Аліно, ти де? - клацає пальцями перед очима подруга, остаточно вириваючи мене з думок.

- Вибач, я просто замислилась, - розгублено промовляю.

- Та я бачу! Хтось сподобався? - усміхнено питає.

- Ні, - відказую, - просто здалось, я знаю тут одного хлопця...

- Кого? - цікавиться.

Я розвертаюсь спиною до нього, змушуючи подругу стояти обличчям і бачити все, що відбувається за моєю спиною.

- Бачиш, той кремезний, що на дивані сидить? - промовляю тихим голосом, аби ніхто крім подруги мене не почув, - біля нього ще білявка в рожевій сукні...

Дивлюсь на обличчя подруги. Вона шукає очима того, кого я описую. На мить її брови здивовано здіймаються вгору. Потім вона опускає погляд і сумно промовляє.

- Сумніваюсь, що ти з ним знайома... - її голос став гнітючим, і це не вислизнуло з моєї уваги.

- Чому ти так думаєш?

- Це Вал. Він переїхав сюди менше року тому, тож навряд чи ти з ним могла раніше зустрітись. Хоч він тут і недовго, але багато чого змінилось з його появою. Тепер він тримає все місто. Місцеві бандюки намагались з ним воювати, але всі раптово кудись зникли. Поліція теж в нього під ковпаком, тож не раджу тобі з ним мати справу.

В спогадах виринули слова батька про цього незнайомця. І тепер мені було ще страшніше за нього. Що може поєднувати його з місцевим авторитетом?

- Краще тримай, випий, - подруга знов простягнула напій, що досі тримала в руках, - це фірмовий коктейль Антона.

- Ні, дякую, я ще шампанське не випила, - показую на келих в руках.

- Як хочеш, - відставляє келих, що пропонувала мені, залишивши в руках лише свій коктейль.

Вона робить ковток і солодко протягує:

- Ммм, обожнюю цей коктейль.

- І часто ти відвідуєш такі вечірки? - питаю.

- Намагаюсь жодної не пропускати, - усміхається, навіть не помічаючи моєї стурбованості, - Антон влаштовує їх кілька разів на тиждень.

- Ого, - дивуюсь, і з докором промовляю, - і як в нього вистачає часу і на бізнес, і на вечірки?!

- Він всюди встигає, - вона зачаровано дивиться осторонь, і я розвертаюсь, аби подивитись хто саме привертає її увагу.

До нас прямує усміхнений Антон. Мене починає дедалі більше дратувати його присутність. Я відвертаюсь, але він не дає позбутись своєї компанії. Стає між нами з Юлею і весело протягує:

- Як тут мої дівчатка? - від його слів я кривлюсь, але поки не готова псувати стосунки з хлопцем подруги. Та розумію, що надовго мого терпіння не вистачить.

- Все добре, - задоволено відповідає подруга.

- А що ти п'єш? - він кривиться, вказуючи на мій келих.

- Шампанське, - коротко відповідаю.

- А як же мій коктейль? - здивовано питає.

- Вона не схотіла, тому я залишила його на столі, - Юля показує рукою на стіл, біля якого ми стоїмо.

- Ні - ні - ні, - хлопець качає головою, всміхаючись.

Він тягнеться до столу, вставши між нами з Юлею. Бере келих, який вона там залишила. Потім розвертається до мене і заглядає в очі.

- Я готував цей коктейль спеціально для вас! Аліно, невже ти хочеш мене образити? - він намагається жартома продемонструвати образу.

Потім забирає в мене з рук шампанське і дає келих зі своїм коктейлем. Діє наполегливо, чим ще більше викликає в мене відразу.

- Ти тільки спробуй! Обіцяю тобі сподобається! - його голос стає низьким і звабливим, а очі знов нахабно оглядають мене з ніг до голови.

Мені стає неприємно від його настирливої уваги. Я лише дарую йому несміливу коротку посмішку, аби швидше позбутись його. Та схоже він не збирається відв'язатись від мене.

- Давайте вип'ємо за знайомство, - бадьоро салютує моїм шампанським.

Дзвін келихів розноситься гамірною кімнатою. Та я не люблю змішувати напої. Я б краще і далі продовжувала насолоджуватись своїм шампанським, бо напій Антона не викликає в мене такого захоплення як у Юлі.

Вона перша робить ковток, і як тільки збирається відірвати келих від губ, Антон зупиняє її і не дає його опустити:

- Давай, лялечко, до дна! - весело наказує.

Вона здивована його поведінкою, але підкорюється. Випиває залпом келих і усміхається йому.