Розділ 9

Машина під'їжджає до розкішного двоповерхового маєтку. Будинок випромінює багатство і велич. В кожному вікні ввімкнене світло. Навіть в машині до нас доноситься ритмічне гупання музики.

Коли виходимо з авто, я чую багато голосів, веселі крики і сміх. Типова атмосфера для молодіжної вечірки. Помічаю як Юля й Антон беруться за руки і йдуть до входу. Я прямую за ними.

На подвір’ї стоять шумні компанії. Антон зупиняється біля них, вітається з усіма, обнімається. Юля не відходить від нього ні на мить і також намагається бути в центрі уваги. Вони розмовляють і сміються зі своїми друзями. Я ж залишаюсь осторонь. Все одно я нікого з них не знаю. Та поки вони розмовляють маю шанс оглянути будинок. Він дійсно вражає своєю розкішшю. Мабуть треба заробляти дійсно багато грошей щоб дозволити собі такий палац на березі найдорожчого району міста.

- Аліно, ходімо, - чую голос подруги.

Повертаю погляд до неї. І тільки зараз помічаю, що вона стоїть одна. Я підходжу ближче й здивовано питаю:

- А де твій Антон подівся?

- Йому треба з усіма привітатись. Сама розумієш, він — зірка вечірки, - замріяно промовляє.

- Угу, - відповідаю, не розділяючи її захоплення.

- Ходімо, візьмемо щось випити, - вона хапає мене за руку і тягне до будинку.

Всередині дім не менш розкішний ніж зовні. І я дивуюсь як тільки Антону не шкода домівки, яку сп'янілі гуляки можуть перетворити в справжній хаос.

Ми підходимо до столу з купою пляшок і келихів. Юля уважно розглядає етикетки пляшок, поки я споглядаю як дві достатньо сп'янілі дівчини танцюють в сусідній кімнаті. Крізь розчинену широку арку мені добре їх видно. Вони танцюють в центрі зали, а навколо них сидять інші хлопці й дівчата, що влаштувались на диванах і в кріслах. Всі ніби насолоджуються видовищем, а мені стає огидно від того, що дівчата можуть поводити себе настільки розбещено і вульгарно.

- Може відсвяткуємо шампанським твій приїзд? - подруга обрала пляшку і демонструє її мені.

- Давай, - байдуже промовляю, і не можу відвести погляду від розпусних дівчат.

Пити тут зовсім не хочеться, бо атмосфера напружує. Натомість Юля поводить себе бадьоро, навіть, я б сказала, розкуто. Для неї ніби нічого дивного навкруги не відбувається. Вона не помічає напівголих дівчат і наповнює келихи. Простягає один з них мені і весело промовляє тост:

- За веселий вечір, що має запам'ятатись!

Дзвін келихів. Я роблю ковток і бульбашки лоскочать горло. Юля випиває майже весь келих. Мене дивує її бажання напитись якнайшвидше. Я здивовано споглядаю за нею, а тоді питаю:

- Ти ж збиралась запам'ятати цей вечір, а не забути. Чи ти щось заливаєш?

- Ну... - ніяковіє подруга, - я хочу поговорити з Антоном.

- Про що?

- Про те, хто ми один одному. Ми спимо вже кілька тижнів, але наші стосунки — це лише пару годин в ліжку. Він навіть ночувати не залишається. А я хочу більшого.

Я опускаю погляд в свій келих. Розумію, що це чергова розмова, після якої більшість хлопців Юлі починали її ігнорувати. Та я не розумію, навіщо вона хоче серйозних стосунків з тими, хто їх не шукає. Шкода подругу, але вона наступає на одні й ті самі граблі не вперше.

- А він цього хоче? - питаю, уважно дивлячись на подругу.

Її посмішка миттєво зникає. Вона мовчить пару секунд, а потім відповідає:

- Сподіваюсь, що так.

Я нічого не встигаю відповісти, як чиясь рука підхоплює мене за талію.

- А я вас всюди шукаю, - Антон широко всміхається, обійнявши однією рукою Юлю, а іншою мене, - ходімо, я вас з усіма познайомлю.

Від його слів Юля світиться від щастя, мабуть думаючи, що він робить крок в сторону серйозності їхніх стосунків. Я ж хапаю його руку й опускаю донизу, звільнившись від його обіймів. Він кидає лише короткий невдоволений погляд на мене, а потім підштовхує Юлю, і вони прямують до кімнати, де продовжують танцювати дві дівчини, за якими я споглядала раніше. Я йду за цією парочкою і тривога всередині зростає ще більше.

Ми входимо в велику залу, наповнену натовпом. Кожен з присутніх зайнятий своєю справою. Хтось розмовляє, хтось наливає напої, деякі парочки безсоромно цілуються і обіймаються по кутках кімнати. В центрі зали розташовані крісла і диванчики в яких сидить шумна компанія, що споглядає за дівчатами, які танцюють в центрі, привертаючи увагу оточуючих своїми розкутими рухами. Вони повільно роздягають одна одну, а публіка задоволено споглядає за цим. На якусь мить мені здається, що я потрапила в якийсь дім розпусти. І все, що мені хочеться - розвернутись і піти звідси аби не бачити всіх цих відвертих картин перед очима. Дивитись на дівчат соромно і я опускаю очі.

- Друзі, знайомтесь, це Юля і Аліна, - голосно вигукує Антон.

Подруга задоволено всміхається. Я піднімаю очі на оточуючих, що оцінюючи розглядають нас і хочеться провалитись під землю від цих поглядів. Маю відчуття, що стою на вітрині, а навколо зібралась купа покупців. Ледь стримуюсь аби не втекти звідси. Та в наступну мить відчуваю щось знайоме. В'їдливий погляд, що сканує мене. Я зустрічаюсь з цими темно-зеленими очима і тілом пробігає табун мурах від страху і хвилювання.

Чуттєві мої, якщо книга вам до вподоби, підтримайте її будь-ласка серденьком

Мені завжди приємно отримувати зворотній зв'язок від вас)