Розділ 7

Черговий робочий день закінчується. Кафе зачиняється і я прямую в роздягальню. Юля вже змінила форму на коротку спідницю і розшитий блискітками топ. Вона всміхається коли помічає мене, а я здивована її зовнішнім виглядом.

- Ти ж не забула, що ми йдемо на вечірку? - весело всміхається.

- Юль, я зовсім не готувалась, - відмовляю, - думаю, мені не варто йти туди. Як мінімум, мій дрес-код не відповідає нічному стилю цього міста.

- Та годі тобі! Ти гарна в будь-якому одязі! - відмахується від мене.

Я розумію, що легенька мереживна біла сукня буде виглядати недоречно на вечірці. Адже я вдягалась так, щоб було легше йти під палким літнім сонцем вранці, а не для того, щоб веселитись цілу ніч.

- Дякую, але я з тобою не погоджусь, - дістаю з шафи білу сукню і демонструю подрузі, приклавши її на себе.

- Чудовий сарафанчик! І не переживай щодо свого зовнішнього вигляду. Тобі треба розслабитись! Ця вечірка — гарний привід відсвяткувати твій приїзд!

- Не знаю... - невпевнено промовляю.

- Алінко, ну давай, - робить жалісливий вираз обличчя, - я так за тобою скучила!

Вона підходить ближче й бере мою руку, вдивляючись в мене і благаючи погодитись.

- Коли ти робиш очі як кіт зі “Шрека”, тобі неможливо відмовити! - всміхаючись, здаюсь під її натиском.

- Супер! - викрикує, підстрибнувши й міцно стискає мене в обіймах.

Ми починаємо збиратись. Я змінюю фірмовий чорний фартух на білу сукню. Розпускаю волосся, що цілий день було зібрано в кіску. Від цього воно стало трохи хвилястим. Не хочеться робити особливий макіяж, тому я лише підфарбовую вії. Натомість моя подруга готується набагато старанніше. Вона прихопила з дому цілий арсенал косметики і зараз обережно вимальовує стрілки на очах.

- Схоже, в тебе серйозні плани щодо твого нового друга, - підмітила я, споглядаючи за рухами подруги.

Вона задоволено усміхнулась, і мені здалось, що на її щоках виступив рум'янець:

- Він класний! Ти навіть не уявляєш наскільки! - її очі почали блищати, коли вона згадала про свого приятеля, - його батько власник готелю, що будується на набережній!

- А сам він чим займається? - зацікавлено питаю, адже мати заможного батька це зовсім не досягнення, на мою думку, хлопець має сам дбати про своє майбутнє.

- Та не знаю... каже, що в нього свій бізнес. Нам є чим зайнятись, окрім розмов про роботу... - грайливо дивиться на мене, - ну ти розумієш про що я.

Вона багатозначно усміхається і продовжує наводити красу. А я ловлю себе на думці, що подруга не міняється. Скільки вже було в її житті хлопців, за якими вона впадала лише через їх гроші чи статус. І нічого окрім сліз такі стосунки їй не приносили. Кожного разу, коли вона заявляла права на хлопця і хотіла більш серйозних стосунків, він її кидав. А мені тільки й залишалось витирати її сльози і вислуховувати який він мерзотник.

Повідомлення прийшло на телефон подруги і вона миттєво кинулась до нього. Прочитавши, вона усміхнулась в яскравий екран і промовила до мене:

- Він заїде за нами через десять хвилин.

- Добре, - відмовляю, - піду попрощаюсь з батьками.

Я виходжу до зали і помічаю маму, що схилилась над паперами за столом.

- Мам, а де тато? Я його так і не бачила цілий день.

- Він мабуть вже вдома. Я зараз дорахую звіт і можемо йти додому, - не зводячи очей з розрахунків задумливо промовляє.

- Я сьогодні з Юлею піду на вечірку, тож не чекай мене.

- Доню, вже так пізно, - стурбовано відповідає, відволікаючись від документів.

- Я не надовго. Годинку побуду і прийду. Не переживай.

- Ну добре, - все ще схвильовано промовляє, - але будь обережною. Домовились?

- Звичайно, - встаю й цілую її в щоку.

Мені здається підозрілим, що я не бачила батька цілий день. Адже всі справи кафе тримаються на ньому, а зараз мама сидить і сама перераховує звіт, чим раніше ніколи не займалась. Принаймні минулого літа я жодного разу не бачила, щоб вона сиділа над документами. Її можна було знайти тільки в кухні.

І знов якесь підступне передчуття, що я щось пропустила, не відпускає. Здається, що все так само, як і було раніше. Але щось змінилось. І в першу чергу це мої батьки.

Я відганяю від себе дивні думки як тільки з переодягальні виходить Юля. Вона підморгує мені і прямує до виходу. Ми прощаємось з усіма і прямуємо назустріч теплому літньому вечору.

І хоча особливого бажання йти на вечірку в мене немає, все ж я переконую себе, що треба іноді розслаблятись. Адже після напруженої сесії в університеті я ще жодного разу не мала змоги відпочити як слід. Значить, Юля права, і сьогодні - гарний вечір для веселощів. Принаймні так я думаю до тих пір, поки не залишаю кафе.