Розділ 6

Перший робочий день виявився для мене настільки напруженим, що я заснула одразу ж як голова торкнулась подушки. Ніч була напружена і неспокійна. Здавалось, що зелені очі незнайомця переслідували мене навіть в сновидіннях. Тож гарно відпочити мені не вдалось.

Будильник лунав мелодією, що починала дратувати. Я потягнулась аби вимкнути його, а коли це вдалось, перевернулась на іншу сторону та загорнулась з головою в ковдру. Тільки зараз сон починав долати мене.

- Вставай, сонько, вже новий день почався, - почувся лагідний голос мами.

- Ще п’ять хвилиночок... - жалібно протягую з-під ковдри.

- І як ти на пари о шостій встаєш? Тут тебе о восьмій не розбудиш! - всміхається.

А я ладна на все, аби провести в ліжку зайвих пару хвилин. На парах я так не втомлююсь, і кількох годин вистачає аби виспатись, а тут весь час хочеться спати. Здається провалююсь в сон на пару хвилин, як лагідний голос мами знов втручається в моє сновидіння.

- Встаю я... - бурчу і прямую до ванної кімнати.

Після того, як привела себе до ладу, прямую на кухню. Мама вже накрила стіл, приготувавши млинці з варенням і мою улюблену запашну каву.

- А де тато? - питаю, занепокоєна його відсутністю.

- В нього справи, він пізніше приїде до кафе. Тож ми сьогодні підемо на роботу пішки.

В голові виринають спогади вчорашнього вечора і дивні слова батька. Я впевнена, що в нього якісь проблеми, і скоріш за все, вони викликані тим самим незнайомцем, що вчора приходив до нашого закладу. Сумніваючись отримати відповідь, я все ж таки намагаюсь сформувати питання, щоб задати мамі. Не хочу спонукати її хвилюватись, але цікавість переборює.

- Мам, до бару вчора приходив чоловік... - вона піднімає на мене очі, а я уважно слідкую за її реакцією, - і тато був не радий йому...

- Який чоловік? - зацікавлено питає.

- Я не знаю його ім'я. Він приходив якраз перед закриттям. Вони з татом розмовляли про щось в кабінеті.

Мама на мить замислюється. На її обличчі читаю сумнів, ніби вона здогадується про кого я говорю. Але одразу ховає свої емоції й промовляє до мене:

- Не знаю. Він мені нічого не говорив. Може якийсь постачальник...

- Вночі? - перепитую, помітивши як вона ховає очі в своїй тарілці.

- Та хто їх розбере цих постачальників?! Коли хочуть, тоді й приходять, - намагається вдати байдужість.

На щастя, я добре знаю маму і мені не важко розпізнати, що брехати вона не вміє. Вона щось приховує, не бажаючи ділитись зі мною. Але я не хочу тиснути на неї. Все одно нічого не скаже. Тільки от нахабний незнайомець ніяк не дає спокою. І зараз я розумію, що він якось пов'язаний з моєю сім'єю.

Підступна здогадка, що батьки від мене щось приховують шкребе в грудях. У нас завжди були щирі й відкриті стосунки. Але їх дивна поведінка при згадці про зухвалого незнайомця, непокоїть мене. Та я намагаюсь не акцентувати на цьому увагу, аби не мучити маму зайвими питаннями. Та й знаючи батьків, всіма турботами завжди займався батько, оберігаючи мамин спокій. Тож для себе я вирішила, що краще мені буде поговорити з ним і з'ясувати що відбувається.

Змінюємо тему й розмовляємо про справи кафе. Завершуємо сніданок і прямуємо на роботу.

Коли тільки заходжу, ледь не підстрибую від пронизливого писклявого голосу:

- Алінко! Я так рада тебе бачити! - подруга кидається на шию, притискаючи мене міцно до себе.

- Привіт! - відповідаю всміхаючись, - я теж дуже рада. Нарешті ми з тобою побачились!

- І не кажи! - відхиляється від мене й радісно заглядає в очі, - ми маємо відсвяткувати нашу зустріч сьогодні!

- Юль, ще лише десята, та й ми сьогодні на роботі. Давай краще на вихідних?

- У нас з тобою вихідні не співпадають цього тижня, то скільки треба чекати? - обурюється.

- Я попрошу маму щоб ставила нам вихідні одночасно.

- Це добре, але я не готова чекати ще тиждень! Нам так багато про що треба поговорити! Тож сьогодні — ідеальний день!

- Чому саме сьогодні? - питаю, починаючи натирати барну стійку.

- Тому що ти приїхала — це раз! А по-друге — сьогодні в мого друга буде класна вечірка! В нього такий крутий маєток на березі... просто відпад!

- А може зустрінемось за переглядом фільму і пляшечкою вина? - питаю, все ще намагаючись відмовитись від гамірної вечірки, адже ніколи не була затятою тусовщицею, на відміну від своєї подруги.

- Так дівчата, ми вже відкриваємось, - пролунав суворий голос мами, що проходила повз нас.

Ми одночасно обернулись й зрозуміли, що час завершувати розмову і розпочинати роботу.

- Не сьогодні, мила моя! - грайливо усміхнулась подруга, - нічого не плануй на вечір! Час нам з тобою згадати шалені часи!

Вона чмокає мене в щоку і підстрибуючи прямує на кухню. Я лише усміхнено дивлюсь їй в спину і хитаю головою.

В цьому місті нічого не міняється. Юля, як і раніше, прихильниця вечірок і великих компаній. І те, що я хоча б іноді виходила в люди — була цілком її заслуга. Мені більше подобалось зустрічатись з друзями в спокійній атмосфері й без зайвих вух та очей. Юлька ж завжди жадала бути в центрі уваги. Та не дивлячись на те, що ми були такі різні, нам ніколи не було сумно разом. Я завжди цінувала нашу дружбу і була ладна на все заради подруги.