Розділ сімнадцятий

Про вагітність Андрієві я так і не сказала. Пообіцяла собі, що зроблю це пізніше, коли розберусь з договором. Зараз не час. Мені треба було впевнитись в тому, що я змогла знайти те саме Соломонове рішення.

Вешнєв зі своїм помічником вже прийшли; вони зайняли місце в презентаційному залі, явно чекаючи, доки їм винесуть документи. Павло Григорович, як мені здалось, навіть не одразу признав мене в такому ексцентрично мишиному образі; проте, він міг просто прикинутись, щоб випадково не видати, що ми знайомі.

Ми з Андрієм стояли біля самих дверей; я притискала до грудей документи, прокручуючи в голові слова презентації майбутнього проекту, а Ледянський, здається, просто згорав від нетерпіння, не в силах стримати відчайдушне бажання скоріше підписати документи.

- Не турбуйся, - прошепотів він мені на вухо, перш ніж рушити до Вешнєва. – Ти геній, Мишко. Ти з усім впораєшся. Хоча могла б довірити презентацію і мені.

- Я це вигадувала, - рішуче заперечила я. – Знаю, як краще. Все в порядку, я розумію, що треба робити… Майже не переживаю.

Насправді, мені все ще було не по собі. Але думка про дитину чомусь надавала впевненості і дозволяла відкинути геть всі сумніви. Заради майбутнього малюка безліч матерів готові на все, навіть на найстрашніше, і я, напевне, в цьому плані не виняток.

Андрій наостанок посміхнувся мені, тоді спробував надати серйозний вираз обличчю і зайшов до презентаційної зали. Я згадала про круглий стіл, про проектор, про власну презентацію – і подумала, що, напевне, зараз здійснюю щось просто божевільне. Але відступати було нікуди. Я ще раз відкрила папку, до якої ніяк не хотіла підпускати Ледянського, звірилась з документами, що лежали всередині, видихнула – і також штовхнула двері.

Презентації я вести вміла. Навіть якось перетворилась одразу; проте, мені не було перед ким прикидатись сірою мишкою. І Вешнєв, і Андрій знали про те, яка я насправді, а помічник Павла Григоровича був тимчасовим і одруженим; Мишки його не турбували.

- Доброго дня, панове,  - промовила я гарно поставленим голосом, який не могли знищити ні окуляри, ні дурний одяг, ні показова сутулість, ні навіть моє хвилювання. – Сьогодні я готова представити вам проект від нашої корпорації…

Слова лились потоком. Я представила присутнім потрібні документи, сама – заливалась солов’єм, намагаючись не змовкати навіть від поглядом Андрія, що ставав усе холоднішим. Спочатку він хоча б намагався здаватись байдужим, але з часом буквально позеленів від злості.

Він зрозумів.

Я кілька діб підряд, не бережучи власне здоров’я, просиділа над бізнес-планом. Вигідним для двох – і кришталево чесним.

Тепер я могла сказати Вешнєву правду; тут не було ані найменшого підступу. А Андрій… Андрієві я поясню потім. Якщо правда любить, повинен зрозуміти.

Якщо ні, то він ніколи не дізнається ні про дитину, ні про те, що я насправді зробила для нього. Я просто піду. Знайду, як зробити це правильно.

Я закінчила. В залі запанувала тиша, яку порушував лише шелест паперу.

Вешнєв пробігся поглядом по запропонованим йому документам і посміхнувся.

- Що ж, - промовив він, - я не чекав, що ви настільки відповідально підійдете до питання заключення нашого договору, Андріє Альбертовичу. Але приємно мати справу з серйозною людиною.

Вони обидва глянули на мене, одночасно, наче кожен чекав ще якогось підступу. Вешнєв не сумнівався; в запропонованому йому плані повинне бути щось, за що він зможе вчепитись. Але я була спокійна.

Я придумувала його особисто. Ця геніальна схема ніяк не підставлятиме Вешнєва При певному вмінні з боку ділових партнерів обидва зможуть отримати вигоду. Якщо, звичайно, забажають грати чесно, а не знову скористатись послугами когось типу мене.

- Перевір, - Вешнєв передав папери власному помічнику.

Той кинув швидкий погляд на мене і вчитався в документи. Я знала, що працює він на замовлення і дуже рідко. Якби там було, за що вчепитись, він би знайшов.

Вешнєв підстрахувався. Він не сумнівався в тому, що його спробують кинути.

- Все в порядку, - промовив він, повертаючи документи.

- Чудово, - Павло Григорович холодно усміхнувся. – В тому випадку, не будемо відтягувати, - він поставив на договорі свій підпис і передав папери назад Ледянському.

Той, звісно, міг просто встати і піти. Зробити вигляд, наче трапилась якась помилка, а сам він геть не збирався приймати участь в переговорах. Однак, Андрію стало розуму так не вчиняти. Сердити Павла Вешнєва – точно не найкраща на світі ідея.

Він лишив і свій підпис в потрібній графі і вичавив з себе посмішку.

- Радий, що ми продовжимо наше співробітництво, - промовив Ледянський, а потім кинув на мене знищувальний погляд.