Розділ шістнадцятий

Лєна мене, звісно ж, не прогнала. Останнім часом ми спілкувались менше, тому що Лєна постійно рвалась мене жаліти, а я не приймала таке її ставлення. Самій було тоскно, що вона ставилась до мене подібним чином.

- Ну, і що ти вирішила? – прямо з порогу запитала вона, і відійшла вбік лише тоді, коли спіймала мій важкий погляд. З самого дитинства ми з Оленкою були не розлий вода, і зазвичай за свідомий підхід до життя відповідала я, а не вона, але зараз, очевидно, прийшов час обмінятись ролями. – Ти могла б спробувати розповісти Андрієві.

- І що? В кращому випадку він просто зробить вигляд, що все чудово, а тоді використає мене, як і планував, - глухо пробурмотіла я, роззуваючись. – А в гіршому… Я навіть думати про те не хочу. Мені не хочеться впевнюватись в тому, що він робив це все тільки заради грошей.

- Ти все така ж ідеалістка, - важко зітхнула Лєна. – І досі намагаєшся вірити в те, що всесвітня справедливість існує.

- Яка там справедливість! – махнула рукою я. – Ні. Просто… Я не можу зрадити кохану людину, навіть якщо він просто захотів мене використати. Але і Вешнєва я зрадити не можу. Чорт! Аж нудить від цього всього.

Я пройшла на кухню, хотіла налити собі чаю, але виявила, що навіть простий запах заварки викликає у мене різку огиду. Та що зі мною таке?

- А не надто часто тебе нудить? – долинуло з коридору питання Олени.

- В якому сенсі? – усміхнувшись, перепитала я.

- Останнім часом ти тільки те і робиш, що жалієшся на нудоту, - відмітила вона. – Погано себе почуваєш, голова у тебе паморочиться. Мені здається, це не надто добрий знак.

Я невпевнено знизала плечима.

- Так, але… Наче нічого критичного.

- Впевнена?

Не витримавши, я випала:

- Не дуже, але я працювала багато і…

- У тебе ж з ним був секс, правда? Ти не думала, що можеш бути вагітною? – перебила мене Лєнка.

Я завмерла. Про вагітність якось всерйоз не думалось. Я хотіла дітей – колись потім, у далекій перспективі, - але у мене і в голові не було народжувати їх зараз. Просто не до цього. Та й ми ж були обережними, береглися…

- Ні один контрацептив ніколи не працює на сто відсотків, - нагадала мені Лєна. – Чекай… - вона кинулась до однієї з шафок і добула звідти тест. – Йди. Спробуй.

- Але…

- Без «але», Мішина! – рявкнула на мене подруга. – Давай. Не подобається мені твоя блідість. І те, що ти аж хитаєшся від втоми, знаєш, не викликає особливої довіри. Того роби тест і не мороч мені голову.

Я зітхнула. Сперечатись з Лєною не мало жодного сенсу. Я ніскілечки не сумнівалась в її можливостях: подруга могла змусити кого завгодно робити що завгодно, якщо їй дійсно того хотілось. А зараз, судячи з палаючого погляду, Олена переслідувала одну мету: зробити тест.

Власне, я майже не переживала про результат. У мене не було майже жодних шансів завагітніти. Зате в голові крутились дурні думки геть іншого характеру. Вешнєв… І Андрій. Якби я точно знала, що він мене справді кохав… Або була впевнена в тому, що просто використовував! Тоді я змогла б прийняти нормальне рішення.

За похмурими думками час очікування пролетів, наче одна секунда. Я опустила погляд на тест і відчула, як земля просто йде з-під ніг.

Дві смужки.

Вагітна.

Від Андрія.

Неймовірно хотілось плакати. Чудовий же у мене вибір! Підставити батька власної дитини чи зрадити Вешнєва, людину, що ніколи не пробачає образ. Розповісти про заплановану схему Павлу Горигоровичу, почути від нього радісне «гарна дівчинка» і отримати можливість і далі спокійно насолоджуватись життям – при умові, що він ніколи не дізнається про наш з Андрієм бурний роман…

Або приховати від Вешнєва правду і постійно злякано озиратись, чекаючи, доки він нанесе удар. Знищить мене чи Андрія.

Або нашу дитину, що найгірше.

У мене було два огидних рішення.

І я збиралась знайти третє. Навіть якщо в мене в запасі лишилось всього кілька ночей на роздуми.

Я щось придумаю. Обов’язково.

Я зроблю так, що ніхто не постраждає.