Розділ восьмий

Подруга, звичайно ж, впустила мене, навіть не задаючи ніяких особливих запитань. Мій мишиний вигляд навіть якщо її і здивував, то не сказати, що надто. Але вона була відверто незадоволена прийнятим мною рішенням. На її думку, ніякі дурниці типу робочих задач не вимагали такого відвертого знущання над своєю зовнішністю. Олена завжди бурчала, коли я вдягалась просто, зараз же, побачивши мене в одязі, взагалі далекому від поняття привабливого, вона була повна обурення.

- Я одного не розумію, - зітхнула Лєна. – Нащо прикидатись? Робиш з себе незрозуміло що… Ще б рясу черниці натягнула, щоб тебе не впізнали. А самій не гидко? Ці карамельні зайчата з курячим мозком дивляться на тебе, наче на непотріб, а ти…

- А я виконую свою роботу, Лєн, - зітхнула я, кидаючи сумку на тумбочку і стягуючи туфлі, що вже геть мене дістали. – Хіба ти не розумієш? Я займаюсь цим не тому, що воно мені диво в кайф.

- Ти доводиш свою корисність, - скривилась подруга. – Хоча умови, звісно, не дуже. Сподіваюсь, ця нова робота тобі хоч трішечки подобається. Але все одно, навіщо…

Бажання щось пояснювати не було абсолютно, і я раділа вже тому, що могла просто так приїхати до подруги. Принаймні, вона так просто мене не прожене.

- Ледянський не пропускає жодної спідниці, - зітхнула я. – А мені треба було, щоб пропустив.

- І як, вдало?

- Не сказала б, що дуже, - гмикнула я.

Лєна, лишивши мене в коридорі позбуватись одягу, що так набрид, повернулась на кухню і подивилась у вікно.

- Тобі не здається, - протягнула вона, коли я, вже без дурного светра та спідниці, а в домашньому платті, що колись забула у Лєни, приєдналась до подруги, - що он той Лексус трохи вибивається з загальної обстановки? У нас райончик кримінальний, не ризикувати б…

- Не кримінальний, просто не надто багатий, - заперечила я. – Це Ледянського автомобіль.

- Він що, тут усю ніч чергувати зібрався?

- Не знаю, - зітхнула я. – Може, думає, що я ще раз вийду? На чай набивався…

- А ти вийдеш?

- Навіть якщо ти вижене мене, тут під’їзд наскрізний, я знаю, як піти, щоб мене ніхто не побачив.

Лєна зітхнула.

- Наполегливий залицяльник? Скільки ви там знайомі? Ти там працюєш вже…

- Перший день, якщо не рахувати співбесіду, - відмітила я. – Я ж сказала. Не пропускає жодної спідниці.

- Навіть якщо ця спідниця настільки мишаста?

Я тільки невпевнено знизала плечима. Будь моя воля, я б взагалі натягла паранджу, аби тільки він в мій бік просто не дивився.

Поза всякими сумнівами, у Андрія Ледянського вистачало переваг, щоб закохатись в нього раз і назавжди, та так, щоб потім жоден чоловік більше не приваблював увагу. Хоча я старалась лишатись розумною, заперечувати неймовірну тягу було дуже важко. Ледянський грав зі мною, наче кіт з мишею.

Мишина. Сам же назвав мене так.

- Не подобається мені це все, - зітхнула я. – Ти ж бачиш, я зараз миша мишею. Нащо йому, оточеному величезною кількістю жінок, взагалі це знадобилось, незрозуміло.

- Ну він же нащось бігає за тобою, - відмітила Лєна. – Он, на Лексусі під під’їздом чатує. Либонь, сподівається, що ти побачиш, пожалієш, спустишся. Якби чоловік так за мною бігав…

Я смикнула плечем. Його знаки уваги навряд чи були чимось більшим, ніж просто черговий флірт. Може, в Андрія якийсь особистий пунктик на тему того, що кожна його помічниця повинна бути в нього неймовірно закохана?

Адже в такого, як він, не закохатись неможливо. Йому про це було прекрасно відомо.

І хоча я не збиралась втрачати голову, заперечувати вплив, що він здійснював на мене, було досить складно.

- Може, - не вгавала Лєнка, - роздивився за скельцями твоїх окулярів глибоку, сильну душу? Сталевий характер, неймовірний розум… Ну, або він – чоловік-рентген, і за всім цим шматтям розглядів твої груди та зад.

Я розсміялась. Все це Ледянський міг і спробувати намацати, але він, здається, надто захопився моїм звабленням.

- Може, все куди простіше, і він просто роздивився мій неймовірний кримінальний талант? – сумно усміхнулась я.

- Тепер переведи для простої смертної, - скривилась Олена.

Ми з нею були знайомі з першого класу, і вона терпіти не могла, коли я говорила загадками. Вважала, що має право почути все одразу, щоб їй говорили в обличчя, без зайвих недомовок і спроб встигнути за моїми власними думками.

- Андрій… - почала я, але поспішила виправитись. – Ледянському явно треба бізнес-план та продуманий договір. Його фіндир вже з цим не справляється. Скоріше за все, він просто сподівається, що якщо звабить мене, то йому буде простіше вговорити мене щось придумати.

Лєна мовчала.

- А знаєш, що найстрашніше? – тихо спитала я. – Що мені дійсно під силу придумати це, Лєн.

- Ти чортів економічний геній, - розсміялась подруга. – Але ж ти не збираєшся придумувати йому ніякі бізнес-плани?

- Заради чоловіка, який просто мене використовує? – розсміялась я. – Ну, це навіть не смішно. Я ще не настільки божевільна, щоб виконувати чужу роботу… Слухай, напоїш чаєм?