Розділ другий

Я невпевнено зупинилась біля входу до висотки, величезної офісної будівлі, завмерла, переступаючи з ноги на ногу. Потім, зважившись, повільно рушила до входу. Зізнатись чесно, боялась, що охоронець заступить мені дорогу, але він попросив пропуск у мене з таким самим виглядом, як і у тої красуні, що заходила в будівлю переді мною, і не задавав жодних питань.

Намагаючись ніде не затримуватись і випадково не впасти, демонструючи власну незграбність, я швидким кроком пересікла широкий хол і встигла заскочити до ліфту. Двері з шипінням зачинились у мене за спиною, і я відступила вбік, намагаючись не приваблювати нічию увагу, буквально вчепилась в поручень.

Одна стіна ліфту була дзеркальною – саме та, до якої я притиснулась. Мимоволі кинувши погляд на власне відображення, я ледь стрималась, щоб не скривитись. Величезні окуляри, що ховали очі, заплетене в косу волосся, завеликий одяг, що впевнено ховав фігуру за кількома шарами тканини, а на додачу чорна сумка з обірваним замочком, яку і налякано притискала до грудей. Миша, і ніяк інакше.

Ззаду долинуло фиркання. Я пропустила його мимо вух, хоча прекрасно розуміла, що воно могло стосуватись і мене. Зазвичай такі чучундри, як я, в такі фірми не потрапляють. Однак, резюме у мене аж надто красномовне. Що б там Ледянський не казав, йому сподобалось те, що він побачив. Мої стажування і моя неймовірна пристрасть до всіх нових знань на світі зіграла важливу роль.

Інакше я б нізащо не отримала цю посаду.

Зібравшись з силами, я вийшла з ліфту на потрібному поверсі. Майже слідом за мною випурхнуло і кілька гарненьких дівчат, напевне, інших секретарів. Одна з дівчат продефілювала в напрямку рецепції; я проводила її спокійним поглядом, майже непомітним через товсте скло окулярів, і поспішила вбік приймальні Ледянського.

Мишина зовнішність мала певні переваги. Мене помітили, здається, тільки тоді, коли до бажаних дверей лишалось кілька метрів.

- Дівчино, до приходу секретаря вхід в приймальню тільки для співробітників! – гукнув мене хтось, але я, не звертаючи уваги на чужі слова, рішуче штовхнула двері, пробираючись на власне робоче місце.

І дня не пройде, як підуть чутки, що Ледянський взяв собі в секретарки справжнє опудало…

- Дівчино! – двері відчинились, і на порозі застигла незнайомка – симпатична блондинка, тільки з надто вже холодною, буквально льодяною зовнішністю. – Я ж вам сказала, до приходу секретаря відвідувачі чекають назовні!

Байдужість, що була в її погляді, змінилась спалахом презирства. Я відчувала, як вона буквально пронизувала мене власним поглядом, ледь стримуючись, щоб не фиркнути при вигляді не надто підходящої, можливо, задовгої юбки з важкої тканини та туфель на низькому ходу. Як чешки якісь, чесне слово.

Вони мені також не подобались. Зазвичай я ходила в іншому одязі, так, простому, але не настільки відштовхуючиму. Однак, зараз зробила все можливе, щоб в якості дівчини не привабити взагалі нічиєї уваги. Мені треба бути тихою та непомітною.

Мишею.

І тоді все пройде гладко.

- Вибачте, - тихо відповіла я блондинці, - але я не відвідувачка. Я тут працюю.

- Тут?! – вигнула брови я. – В головному офісі.

Презирливе гмикання могло означати лише одне: такі, як я, на роботу до Андрія Ледянського не потрапляли. Скоріше за все, на дівчат, не схожих на супермоделей, він зазвичай навіть не дивився. А той дивний, повний неймовірного інтересу погляд, направлений на мене, міг означати лише подив, що мені взагалі стало сміливості заявитись до нього.

Проте, я і не збиралась приваблювати до себе увагу Ледянського. Мені треба було отримати роботу, а не його схвалення чи кілька задоволених посмішок. І потрапляти до його ліжка я геть не збиралась, точно не та ситуація.

Мені зараз не до кохання.

- Так.

- І ким ж ви працюєте? – презирливо фиркнула білявка, і її холодне лице скривила невдоволена гримаса. – Може, прибиральницею?

- Дівчина працює моєю особистою помічницею, Ольго, - долинуло невдоволене у неї за спиною. – І, здається, я вже казав тобі, що досить за моєю спиною обговорювати мої ж рішення, чи не так?

Я підняла розгублений погляд на власного рятівника.

Андрій Ледянський власною персоною стояв за спиною білявої Ольги, схрестивши руки на грудях, і всім своїм виглядом виражав невдоволення з приводу її поведінки.