Глава 33

АСЯ

Тиждень потому 

Сьогодні у гімназії повний хаос! Всі готуються до якогось заходу. Прикрашають школу. Уроки скорочені. Одним словом - суцільний жах. І так як заняття закінчилися раніше після роботи ми з Сонею йдемо до кафе, де хотіли зустрітися і повечеряти з хлопцями. Ми останнім часом часто зустрічаємося в чотирьох. Так веселіше і звичніше. 
Поки ми йшли на вулиці знову пустився великий і лапатий сніг, який падав на хутро моєї куртки. Ним вже вкрито все місто, яке ввечері освітлення вуличними ліхтарями.
-Слухай, а ти бачила які гарні у Ліни Олександрівни гарні сережки? Говорить, що чоловік подарував та всі ми знаємо, що то детектор наш такі подарунки їй дарує. 
-Я навіть не знаю, що це за вчителька, вона у нас не веде. 
-Англійську виклада. 
-Та все одно їх діло. Нам то що з того? Досить тобі плітки різні збирати! - гримаю я, як раз біля входу до закладу. 
-Якщо ти не в гуморі, то це не означає зло направляти на інших! 
Коли ми зайшли до кафе то одразу помітили наших і знявши куртки попрямували до них. 
-Привіт! - вигукує подруга і сідає на вільне місце біля свого хлопця, я роблю теж саме. 
-Ти як? Чому в школі не був і на повідомлення не відповідав? - питаю у Дані і буру його руку в свою.
-Все гаразд. Був зайнятий. - сухо відповідає і кидає короткий погляд на мене. 
Я відпускаю його руку і беру меню. 
-Що там у гімназії? - питає Назар, який також був сьогодні відсутній. 
-Ой, та чекаємо якогось гостя. Так у нас і генеральне прибирання, і репетиції. Гармидер! Але є плюс в тому, що нас раніше відпустили. - щебечіть радісно Соня. 
-Капець. Наш клас хоть ніде не впихнули? - питає зацікавлено Назар
-Поки що ні. 
Розмову цих двох перервав офіціант. 
-Обрали що будете? - запитує і дістає свій блокнотик. 
-Ти піцу будеш? - питаю у Соні, на що та кивнула. - Тоді давайте піцу і персиковий сік. 
-Мені, будь ласка, карбонару і каву. - каже Назар. 
-Мені картоплю, стейк і просто склянку води.- каже Даня, а після нього подруга ще замовляє чай. 
Офіціант пішов і за столом настала тиша. 
-Мельник! Що з настроями? Я тебе не впізнаю. - говорить Соня і прискіпливо на нього дивиться. 
-Та все добре. - говорить і натягнуто посміхається. 
Дівчина лишило його і почала розмову зі своїм характером. Ми ж сиділи мовчки і чекали замовлення. Що з ним трапилось? Він під час наших відносин, ще ніколи не були таким холодним.
-Ася, - пошепки звертається до мене Мельник і хоче взяти за руку, але я не піддаюсь - Ти зможеш сьогодні або завтра поговорити? На одинці. 
Я повертаюсь до нього обличчям і намагаюся розпізнати якусь емоцію. Єдине, що я побачила це сум?! 
-Зможу. Без різниці коли. - відповідаю холодно і знову повертаю свій погляд до вікна. 
-Не дуйся, будь ласка. - чую прохання біля вуха і відчуваю тепло біля руки. Ми перетнули пальці, але я все одно весь вечір сиділа ніяка, і наче відчувала, що щось буде не так. 
Після ще однією проведеної години там ми вийшли з закладу і почали прощатися. Соня з Назаром пішли ще гуляти, а ми з Мельником залишилися на розмову. Ми вирішила йти до мого будинку і по дорозі поговорити. 
Хлопець вказує на лавку, щоб присісти. Ми сідаємо і він починає: 
-Я не буду довго тягнути. Сьогодні я говорив з батьком, - підіймаючи погляд прямо говорить - Пам'ятаєш я розповідав про аварію, яка сталася з моєю мамою? 
-Так, звісно.  
-І та сім'я, з якою авто зіткнулося. Там же хлопчик вижив. Так от цей хлопець і його родич, протягом декількох років слідкували за мною і моїм батьком. Саме вони винні були у тому, що я був з пораненням. І цей хлопець. Це Ваня. - і він обертається до мене. 
-Це ж не… 
-Він! Це одноклассник Соні. - перебиває мене. 
-Зараз його забрала поліція до відділку, але його дядько, наче ще на волі. Вони хочуть помститися за те, що через мою маму загинула їх сім'я. Ася. - протягує моє ім'я і бере мою руку. - Батько сказав щоб я їхав. І Назар так радить. І у мене вже є квиток на літак на післязавтра. Я не хочу тебе кидати… 
-Їдь! Все буде в нормі. Все одно розмова про це йшла. І тим паче, якщо це загроза для тебе… 
-Люба, я тебе не кидаю. Я обіцяю, що повернуся дуже швидко! 
Він вперше назвав мене “люба”. І дідько! Одна сльоза скотилася по щоці, а за нею і друга… 
-Ти стала для мене найціннішою людиною. І я сподіваюсь, що ти будеш чекати на мене. 
-Буду! - кажу впевнено і міцно його обіймаю. -Я думала ти розлучитися запропонуєш. - невдовзі кажу я в відстороняюся від нього. 
-Чому? - питає насуптвши брови.
-Ти весь вечір був мовчазний і не звертав на мене уваги. 
-Ніколи не дочекаєшся від мене такої пропозиції! - підводячись говорить і подає руку.
Ми йшли засніженими вуличками і просто насолоджуваля тим часом, який у нас лишився. Якби його було у нас хоч трошки більше…. Чому коли життя приносить щастя і задоволення, то доля так все це і відбирає. У нас було так багато планів. Так багато спільних мрій і дій. І тепер все починає валиться на очах. 
Коли ми підійшли до мого будинку, я все ж хотіла отримати нагоду провести хоч трошки з ним час. 
-Зайдеш? Хоча б кави попити. - і підіймаю очі, повних надії. 

ДАНЯ 

Я знаю, що нам був потрібен цей час. Можливо це і були б якусь нещасні півгодини, але вони були б! Якби у нас був хоча б тиждень. Залишається лише сподіватися, що я скоро повернуся. 
-Зайду. - відповідаю і ми заходимо до її під'їзду. 
В коридорі нас одразу зустрів батько Асі. 
-О, у нас гості. Привіт. - говорить щиро і тисне мені руку.
-Тату, я чай зроблю. Будеш? - питає дівчина
-Звісно! - пробурмотів він і покликав до зали, щоб я щось йому допоміг зробити. 
За цей час батько Асі став мені і другом, і заміною батька, якому було начхати на мене. 
Коли ми увійшли до зали, то чоловік сів на своє кресло і суворим поглядом кивнув на диван, який був поруч. 
-Є розмова, - Я мовчки сів і злегка напружився -Що у тебе сталося? - говорить дивлячись прискіпливо в очі з серйозним обличчям, а через секунду мякшає і тепло посміхається - Ти вже декілька разів до нас приходив задумливий і засмучений, а сьогодні і Ася вже така. 
-Я скоро їду за кордон- дивлячись на свої пальці кажу. 
-Он воно що. На довго? 
-Не знаю. Якби не деякі обставини з батьком, то я б ніколи не кинув Асю, друзів, і кота, яких вже полюбив. - і підіймаю очі на худого чоловіка. 
-Синку, у нашому житті постійно будуть негаразди та знай, я свою дочку добре знаю, вона завжди буде з тобою. Я також завжди до твоїх послуг, ти можеш на мене покластись. - говорить встаючи і хлопає мене по плечі, у знак підтримки. 
-Чай готовий! - чути з кухні голос дівчини. 
-Дякую вам велике. Ви не уявляєте, як для мене це цінно. - кажу чоловікові і ми йдемо на кухню. 
-Тату, не образишся, якщо ми підемо до мене в кімнату? - питає беручи дві чашки. 
-Звісно ні, йдіть. - і дарує свою посмішку. 
-Дякую! Пішли - вже звертається до мене, і я слідую за нею. 
Ми зайшли до кімнати, де мишка поставила дві чашки на стіл і одягла якісь м'які капці з єдинорогами. 
-Подивимося який-небудь фільм? У цей раз можеш обрати ти. - з надією в очах мовить. 
-Давай. 
Ми лягли на ліжко, я обперся на стіну спиною, а Ася лягла мені на плече, переплітаючи наші пальці. Я увімкнув її ноутбук і увімкнув перший фільм, який потрапив під руку. Зараз взагалі не було важливо який біжу фільм та про що, а те що, це є останні хвилини часу проведеного разом. 
-Обіцяєш мені телефонувати кожен день? - чую питання, вже коли ми почали дивитися фільм. 
-Так. А ти пообіцяй відповідати. - намагаюсь говорити з усмішкою, щоб наша розмова не звучала наче я їду на все життя. 
-Обіцяю. А фотки кидати будеш? 
-Буду. 
-Дань, не забувай мене, будь ласка. Пиши в будь-яку хвилину, яка буде вільна. Я завжди буду чекати. - і підіймає голову, щоб заглянути мені в очі. 
-Мишка, я кохаю тебе і обіцяю, що обов'язково скоро повернусь. 
-Я також тебе кохаю. - і наші уста сплітаються в поцілунок.