Глава 27

АСЯ

-Прокидайся! Ася! Ти обіцяла мені все розповісти! - штовхає легко мене подруга у плече і будить. 
-Я спати хочу - і повністю закутуюсь в ковдру. 
-Вже без нас всі пішли гуляти по горам. А ти спиш до обіду. - після цих слів мене одразу підриває з ліжка. 
-Вже обід? - встаючи з ліжка питаю. 
-Тільки восьма ранку - каже і посміхається - Але бачиш, як ти одразу прокинулась. Давай все розповідай! - і сідає на моє ліжко. 
-Нічого не розповім! Не треба було мене будити! - кажу їй, виходжу з кімнати і йду до ванної кімнати. Вона, на щастя, вільна. Ясна річ вона буде вільна. Хто взагалі у канікули або у відпустку встає рано? 
Після ванної йду до кімнати, переодягаюся в джинси і світшот. Плеті хвостик і знову вислуховую прохання Соні. 
-Ну Ася, ну сама чарівна моя, ну расскажи - і кліпає очима. 
-Ні. Пішли на кухню - кажу і ми спускаємося на перший поверх. 
-Я з тобою більше не дружу - в жарт каже і схрещує руки на грудях. 
Соня сідає за стіл, а я в холодильнику хочу щось знайти. Продуктів тут багато, але приготувати щось ситне складно. Знайшла яйця, молоко. Біля холодильника була поличка, де розмістилися цукор і сіль. А біля плети борошно і олія. Отже, будуть млинці! Ледве знаходжу пательню, яка була у самому нижньому ящічку. Заготовила тісто і почала смажити. 
Десь за пів години всі млинці були готові і ми з Сонею пили лимонний чай і мазали варенням мій “шедевр”. 
-Ася! Це неймовірно! - відкусуючи шматочок говорить подруга. - Після такого я тебе пробачаю! - після чого ми починаємо сміятися. 
-Якісь надто солодкі - кажу я 
-Ні! Все як треба! Головне, щоб зараз ніхто не спустився, а то я з'їдять усе! - після чого до кухні заходить Назар. 
-О. Добрий ранок, коханий - встаючи з місця і наближаючись до хлопця каже. Він її міцно обіймає. 
-А що це у вас? - питає коли вже сиділи за столом. - Та ви шо. З чим варення? 
-З малиною - відповідаю я. 
Він взяв ложку і варення, помістив ним млинець і почав їсти. 
-Смакота! Ти готувала? - і дивиться на мене, я кивнула - От! Давай вчись, бо наприклад, в майбутньому наші діти не зможуть їсти те, що приготуєш ти. - говорить Назар Соні 
-Дуже приємно чути - сарказмом відповідає вона.
-Хто вже тут дітей збирається годувати? - і в кухні з'являється мій хлопець. Лише від цієї думки я посміхнулася. Мій хлопець. 
-Він говорить, що наші діти не будуть їсти те, що приготую я - обурено говорить Соня. 
Даня йде в мою сторону, але не підходить і це не дуже приємно. Але я сама хотіла, щоб ніхто не знав про нас. Він бере млинець і куштує його. 
-Слухай, якщо це тобі не подобається, то в тебе якісь серйозні проблеми! - сідаючи каже своєму другові. 
-То ти її їжу не куштував, а це приготувала Ася. 
Даня нарешті звернув хоч якусь увагу на мене. 
-Дуже смачно! - і далі починає їсти.
-Тоді і знайди собі іншу дівчину! - обурено говорить Соня і біжить з кухні, а Назар за нею. 
Я взяла пательню і почала її терти губкою. Не підійде? Ми ж самі. Господи! Треба було сказати про відносини, а не тепер стояти тут як чужі. Поки я терла ту пательню мені прийшло повідомлення, на яке я одразу ж звернула увагу. Витерла руки і взяла телефон. На екрані вмістилося повідомлення від Дані. Швидко відкриваю його, а там написано: 
“Зараз дирку в питальні протреш”, я вимкнула телефон і повернулася знову до тертя. Мені приснилося! Це був сон! Гарний і короткий сон..Спати менше треба. Обурена на себе добиваю, витираю руки і кладу телефон до кишені.
-Смачного-кажу Мельнику і вже ступаю крок, як він мене зупиняє, схопивши за зап'ястя. 
-Куди? - пита 
-Ну в кімнату - легко кажу. 
-Ася, ну дуже складно не підійти до тебе перед кимось. Давай нічого не будемо приховувати. - і притягує мене до себе. 
-Тобто те, що було вчора, насправді було? 
-Було! - і посміхається -Так що щодо того, щоб ми не приховували. 
-Давай. Тільки, будь ласка, все одно щоб нас менше бачили. - кажу і поправляю його волосся, яке від сну взагалі не слухається. 
-Давай підем глянем чи все добре у Соні з Назаром. 
-Пішли - ми піднімаємося на другий поверх, тільки підходимо до дверей, вони одразу відчиняються, Соня тягне нас в кімнату, після чого двері різко заміняються. 
-Розповідайте! - наполегливо говорить подруга. 
-Я до речі, також чекаю! - чую позаду знайомий чоловічий голос.
-Ви наче сварилися. - невпевнено говорить Даня. 
-То було задумано. Не тягніть час! Давайте, розповідайте! - далі продовжує Сонька.
Я піднімаю погляд на Даню, він також дивиться на мене, і легко киває, після чого бере мою руку в свою, і це дає мені поштовх все розповісти. 
-Ми тепер пара. - невпевнено кажу
Соня почала кричати “Ура”, бігти до мене нас. Спочатку обійняла мене, потім Мельника, потім до хлопця свого побігла. 
-Нарешті! -каже і її вираз обличчя стає серйозним і вона переводить погляд на Даню-Слухай, тільки спробуй її образити! З травмпункту потім ледве вилізеш! Почув!
-Почув! - і піднімає руки вгору - Нічого подібного не буде - і легко обіймає мене. 
-Бережи його - мовить Назар і підморгує, а я посміхаюся кутиком губ. 
-Так, народ. Збирайтеся. - дивлячись в телефон говорить Назар. - Ідемо на якусь екскурсії чи щось таке. 
-Я в принципі одягнута - кажу я 
-І я - говорить Соня 
-Ну тоді пішли - говорить Назар беручи Соню за руку і вони йдуть до коридору. 
-Нарешті хоч хтось про нас знає - пошепки бормоче Даня. Я проігнорувала це і спустилася на перший поверх. Швидко взулася, одягла куртку, шапку. 
-Мене почекати не хочеш? - питає хлопець, як тільки но опинився поряд. 
-Давай вийдемо окремо. Щоб пліток меньше було. - кажу і виходжу на вулицю. Швидко доходжу до кучки однокласників і йду до Лізи. Як тільки но я вже була біля неї, побачила їх втомлене обличчя і невиспані очі. 
-Привіт. У тебе все добре? - питаю 
-Ой, Ася. Цілу ніч в будинку музика грала. Це жах! Я взагалі не виспалась! Думаю попросити Людмила Олександрівну, щоб поспати і не йти в той музей. - і позіхає - О, он вона. Гарного тобі проведення часу! - обіймає мене в біжить до вчительки. 
Я почала шукати поглядом подругу. А вона стояла з Назаром і Данею майже у самому кінці. Я рушила у їхню сторону. 
-А ось і вона! - вигукує Назар - Ти не хочеш влаштувати вечірку в честь вашої пари? Крутий привід! Даня каже ти не погодишся, а я думаю що навпаки. 
Я глянула на Даню, який лише секунду глянув на мене своїм холодним поглядом. Лише зараз я помітила, як у нього напружене тіло і міцно стиснуті щелепи, що видають виражені скули. 
-Я думаю не варто. Я не хочу говорити, що у нас відносини. - кажу, після чого Даня мовчки розвертається і йде у бік до інших. 
-Що це з ним? - пита Соня. Я лише потиснула плечі і також пішла вже з подругою до Людмили Олександрівни. 
-Добрий ранок! Сьогодні йдемо до музею. Там нам розказували  про давні українські традиції, про вишиванки і таке подібне. Всі прийшли?  Нічого не забули? - у відповідь тиша - Тоді пішли. - і ми рушили. 
Всі йшли кучками, хто з ким спілкується. Я йшла з Сонею, а хлопці по інший бік. Поки ми дійшли до місця, то встигли розглянути всі красоти Карпат. Всюди ялинки, гори відніються. Ну дуже гарно. 
В музеї десь ми були годину. Дещо я вже чула, дещо було для мене новим. В цілому - нормально. 
В обід ми вже були в готелі і нарешті обідали. За ці пів дня я інколи кидала швидкий погляд на Даню, і він цілий день був напружений. Погано спав? 
Після того, як всі поїли ми розійшлися по своїм будиночкам. Ми з Сонею пішли до кімнати, поставили свої телефони на зарядку і почали переодягатися. Я одягла легкі спортивки і футболку. Я вирішила сходити у сусідню кімнату, і поговорити з Данею. Міні спокою не давало, його напружене облиича. Я зняла свій телефон з зарядки, засунула його в кишеню і покинула свою кімнату. 
Коли я вже стояла під дверима хлопців і намагалася наважитися постукати, бо можливо в них і інші хлопці. Та в цю мить відкриває двері Назар. 
-Привіт. - одразу кажу я - Даню можна? - питаю не впевнено. 
-Привіт. Та заходь. Я все рівно йшов на кухню. -  відходить від дверей та йде до сходів. 
Я заходжу до кімнати, яка майже така ж сама, як у нас. Тільки тут бардаку більше. Даня сидів на своєму ліжку і щось гортав в телефоні. Як тільки но я опинилася поряд він його відклав і почав першим говорити: 
-Щось сталося? - і підвівся з місця. 
-Ні. Точніше так. Просто ти сьогодні сильно напружений. Все добре? - питаю 
-Так. Ти йди. Бо ще хтось побачить. - і сідає на те ж місце, де і був. 
-Що? - не розумію.
-Ну ми ж з тобою не пара для всіх інших. Подумають ще щось. - я стояла і навіть не знала як реагувати. Я дійсно не хотіла щоб нас бачили разом, хоч і погодилися що ми приховувати не будемо. - А, точно! Ти ж боїшся, що Віка дізнається і тебе знову будуть ображати! Можливо й не варто було нам починати якісь відносини?
-Я..Даня.. - я не можу нічого й сказати, лише на очі сльози навертаються. Що це все значить?  Ми виходить зараз розлучимося? Ніколи не думала, що відносини можуть бути такими короткими. Але ж просто не хотіла, щоб у нас проблеми були. А Віка? Вона так просто не відпустить. 
З думок мене витягнуло повідомлення, яке прийшло спочатку мені, а потім одразу ж Дані. Я глянула на екран. Повідомлення від нашої групи класу та паралелі, де немає педагогів. Швидко відкриваю повідомлення, а там фотографія де ми цінуємо з Данею… 
Я швидко переводжу погляд на нього. Він також дивився в смартфон на ту ж саму фотографію. Хто це відправив? Тепер точно всім буде відомо. Мельник підняв очі і ми зіткнулися поглядами. Що робити? 
Я стояла і досі дивилися на нього, як раптом двері за мною відчиняються і чую позаду. 
-Коли? - здивовані вигуки. Обертаюся, а там всі, хто живуть з нами в будинку прийшли і  один за одним говорять. - Чому мовчали? - говорить хтось із хлопців і йдуть до Дані. 
До мене почала підходити Віка. Вона мене обійняла і сказал: 
-Ти вибач, що я тоді в кафе тобі наговорила. Він мені як брат - і посміхається - Трохи приревнувала. Я також знайшла свою половинку. Щастя вам - і знову обійняла. Я так і стояла не порушено. Це щойно вона сказала? 
Я вже не дуже вслухаюсь в усі ці здивування, так як у нас вийшла інша картина. Я нічого не сказавши вийшла з кімнати і пішла до своєї. Я все зруйнувала! Я!
Я сіла на своє ліжко і просто дивилася в стіну. Дурепа! Могло б всього цього й не бути, якби я просто не намагалася все приховати. Невдовзі до кімнати зайшла Соня. І одразу ж сіла біля мене. 
-Що сталося? Ася? - питає. Я повертаюся до нею схиляю голову до її плеча та даю волю сльозам - Все добре. - стиснула мою руку і більше нічого не сказала. 
Скільки ми так сиділи - не відомо. Але подруга так і сиділа біля мене, нічого не питавши. Раптом почувся стук в двері 
-Треба відчинити - говорит подруга та йде відчиняти двері. Я намагаюся стерти свої сльози та очі все одно червоні. Поки сиділа і намагалася заспокоїти себе до кінця, в кімнату зайшов Даня. Як побачила його одразу опустила очі на свої руки. Навіщо він прийшов? Навіщо? Боковим зором я побачила, що він почав йти до мене, потім я відчула тепло поряд після чого він мене одразу обійняв. Я обвела руками його талію і обличчям втулилася в його груди. І знову мої сльози почали збиратися. Я не маю плакати. Даня почав водити то в горуч то в низ по моїй спині. 
-Мишка - почав він, а від цього я не стримуюсь і все ж сльоза біжить по правій щоці. - Вибач мені, будь ласка - пошепки каже. 
Я від нього відсторонююся і своїми заплаканими очима дивлюся на нього. 
-Ти мені вибач. Я просто хотіла, як краще. І ті слова, що відносини не треба було починати… . Якщо ти дійсно жалкуєш, то 
-Стоп! Зупинись! - перебиває він мене - Ти пам'ятаєш, що я тобі говорив вчора? - я кивнула - Нічого не змінилося. Мене просто вибісило те, що ми маємо все приховувати і навіть не мати змоги підійти. Тому говорив те не подумавши. Давай забудемо про це? - і простягає мізинець, як малій дитині, на що я переплітаю наші мізиньці і легко його обіймаю.  - А і там хочуть сьогодні ввечері фільми якісь подивитися. Будеш? 
- Чому б і ні?