Глава 23

АСЯ

-Ось тут ми з вами будемо проводити час на наших канікулах - говорить Людмила Олександрівна і відчиняє хвіртку, за якою ховалося декілька нових двоповерхових і одноповерхових дерев'яних будинків, газони, велика гойдалка, лавки, дві альтанки. Біля стежок, які вкриті вже снігом деінде ростуть туї. Десь далеко за одним будинком видніються гори. Тут так гарно. Навіть ліхтарики всюди світяться, бо їх не встигли ще вимкнути. 
Після потягу, ми вирішили одразу сісти на автобус і нарешті приїхати на місце і не спати до ранку в потязі, а одразу на автобус.   На автобусі діло було краще ніж у потязі. Ми всі швидко змогли пересісти і вже о шостій ранку ми стоїмо біля будиночків. 
-Як тут гарно - чується позаду 
-Так, дійсно. Давайте заходити - говорить класна керівничка і проходить далі. - До речі, ви вже поділені, хто де буде мешкати - каже, коли вже всі пройшли да нею і зачинили хвіртку. 
-Тобто ми не зможемо обрати з ким будемо жити? - питає засмучено Соня. 
-Все почуєте! - і почала у сумці щось шукати. Дістає якийсь блокнотик - Так, у першому будинку житимуть…- і перелічує паралель і трохи людей з нашого класу, і на жаль, в перший будинок потрапила Ліза. Вона буде в одноповерховому будинку. Названі люди взяли валізи і пішли розбирати собі кімнати, а інші чекали, що ж чекає на них. - Далі двоповерховий будинок. У ньому будуть: Анжела, Віка,Соня - як тільки но я почула ім'я подруги, я одразу опустила руки, і можна без сумнівів ідти в третій будинок. Але так прикро, що такі подруги, як Віка і Анжела будуть жити разом. - Костя, Даня, Матвій,Назар,Люся і Ася! Йдіть до свого будинку. Всі інші в третій. Ось вам ключі. - і простягає їх Дані - я буду з Сонею! Я буду разом з подругою. Але і Даня буде в одному будинку.. . 
-Ася! - радісно обіймає мене подруга - Ми в одному будинку! 
Ми швидко беремо свої речі і всі йдемо до нашого будинку, поки Людмила Олександрівна проводить інших до третього будинку. 
Даня відчиняє двері і заходь, а всі інші потроху почали ходити за ним. Всі починають позбуватися, знімати куртки, шапки. Вже за декілька хвилин ми всі стояли у вітальні. Вітальня тут дуже здорова. Стоїть диван, два крісла, лахматий килим, на якому я зараз і стою, камін, багато полиць з книгами, низенький комод, на якому стоїть великий телевізор, тюль висить до самої підлоги, а на підвіконнях видніються якісь зелені рослини у горщиках. 
-Ну я тут одним оком оглянув дім швиденько - починає Костя- на першому поверсі вітальня, кухня, ванна, спальня кімната і коридор. Ну кладовка якась і все. А на другому три спальні кімнати і ванна. Треба якось думати хто на першому буде. Нас наче дев'ять, вірно? - питає і рахує нас. -Стоп! Нас вісім. 
Почала дивитися Віка. 
-Так, дійсно. А хто заблукав? - питає і йде до Дані 
-Люся наче- говорить Соня. - Подзвоніть їй хтось.
Назар швидко знайшов в нашій групі і зателефонував. Як виявилося Люся вирішила побути в іншому будинку, а нам пришлють когось іншого. 
-Так хто на першому поверсі буде? - пита Костя. 
-Давайт..- не договорює моя подруга, як її перебиває Віка: 
-Я з Анжелою! - і з насмішкою дивиться на нас 
-Добре. 
Тоді всі інші на другому. 
Ми з Сонею швидко піднімаємося  і йдемо у дальню кімнату. Як тільки відчиняємо двері одразу бачимо два односпальні ліжка, які стояли поряд, напросто них стіл, над ним висить невеликий телевізор і стільчик. Біля ліжок стоять маленькі тумбочки і стоїть невеличка шафа. 
-Ну могло б бути і краще - говорить Соня 
-А мені подобається. Тут затишно, навіть балкон є! І картину дуже гарна - кажу і дивлюся на картину, яка висить на стіні. 
-Давай речі розбиремо і поспимо! - пропонує подруга і ми одразу є приступаємо до діла. Швидко кладемо одяг до шафи. Кладемо на тумбочки зарядки для телефону. І я поклав резинки для волосся які щойно зняли з волосся і розпустила його. Тільки но ми з Сонею сіли хтось постукав до нас у двері. Соня встала і відчинила їх. 
-Привіт - чую голос Назара. - Ви чого не йдете? - питає 
-Куди? - питає подруга
-Та повідомлення у групі скинули, що ми маємо стояти біля альтанки. Людмила Олександрівна хоче провести якусь бесіду. 
Я встаю і йду до них. 
-Зараз? - вже питаю я 
-Так. Тому пішли. - бере Соню за руку і вони йдуть. Я беру свій телефон і подруги. Закриваю кімнату та йду до коридору. Швидко одягаюся та йду до місця призначення. Там вже стоїть весь клас і паралель тільки вчитель ще не прийшов. Коли підійшла до мене підбігла Ліза, а Соня була біля Назара. За всю цю поїздку вони майже не бачились. 
-Ви вже розібрали речі? - питає Ліза
-Так. Прикро, що ти не з нами. До речі, ти хоть спілкуєшся з кимось із будинку? 
-Так, звісно. Я з усіма спілкуюся. Тим паче там навіть хлопець мій. Тому все супер.
-У тебе хлопець є? - дивуюся 
-Так. Давно. Я не розповідала? 
-Ні. 
Гул утихає і до нашого натовпу наближення Людмила Олександрівна. Вона вже встигла навіть змінити одяг. 
-Всім будинки сподобалися? Скарг ні на що немає? - питає і пробігається поглядом по кожному. 
-Все добре - хором всі відповідають. 
-Супер! Тепер про інше. Ви вже дорослі, тому думаю інструктаж, як малим дітям вам не проводити. На кухні ви можете готувати самі, якщо готуєте, то обережно! Також в кімнатах уночі не кричимо, музику не слухаємо, поважаємо тих, хто лягає спати. Якщо у вас виникають питання звертайтеся до мене. Я у першому будинку, ну або ж телефон є у кожного. Щодо виходу за територію. Виходити можна, але не далеко! Ви не знаєте місцевості і можете заблукати. Одні нікуди не йдете! Потім ми вже з вами підемо прогулюватися і трохи ви вже орієнтуватиметесь. І до речі, хто зголодніє з 10 по 17 в цьому готелі годують. - і вказує на більш високу будівлю і більш ширшу - Наче все сказала. За всім іншим слідкуємо у групі. Ідуть гуляйте і відпочивайте. Гарного вам дня! 
Всі почали розходитись, а я йду до подруга, яка так і не відлипає від свого хлопця.  
-Я піду. Постукаєш потім. - кажу Соні 
-Та залишайся! Погуляєм. - пропонує Назар, і Соня в підтримку ідеї киває. 
-Побудьте нарешті хоть трохи разом - легко посміхаюся і йду до будиночку. Намагаюся відчинити двері, а вони не відчиняються. Закритті! Обертаюся бачу Матвія. Підходжу до нього. 
-У тебе немає ключів від дверей - запитую 
-Ні. Вони у Мельника. - спокійно говорить. 
-Дякую - і йду за іншу сторону дому, щоб знайти Даню. Я обійшла декілька разів будинок, і не можу ніде його знайти. Йду в іншу сторону і якраз мені на зустріч йде Мельник. Я не впевнено йду до нього. 
-Дай мені, будь ласка, ключі - звертаюся до нього, коли була поряд і дивлюся на нього. 
-Я йду до будинку. Пішли я відчиню. - говорить хрипло. Я кивнула і ми пішли. Даня швидко відчинив двері, ми позбулися, я зняла куртку і намагалася її повісити. Навіть підпригнула і майже повісила та інша рука відібрала куртку і з легкістю повісила її. Ну Дані більше з зростом повезло.
-Дякую - тихо кажу і швидко піднімаюся на другий поверх і в кімнаті одразу падаю на ліжко і засинаю. 
Прокинулась я вже від якихось криків, які лунали з першого поверху. Я встала дала лад волоссю, одягла теплий спортивний костюм чорного кольору і спустилась. У вітальні всі посідали колом, посередині лежить пляшка, яка крутиться. 
-О. Ася! Іди до нас - вигукує Назар. Я не встигла ступити кроку, як чую якийсь шорох з коридору і вже за декілька секунд чую: 
-Народ, зустрічайте! - обертаюся, а там Ваня радісний стоїть. Переводить погляд на мене та підходить. Стаж впритул і неочікувано обіймає, я розсіяно обіймаю його у відповідь.
-Ого- чується позаду. 
Ми відстороняємося один від одного і обертаємося до інших. 
-Це тебе до нас підсилили? - питає у нього Назар. 
-Так! - з посмішкою каже і йде до кола. 
-А ти наче з нами не їхав - говорю я і також йду до кола та сідаю біля подруги. 
-Від тебе ховався - ще сильніше посміхається і підморгує мені, а я одразу заливаюся рум'янцем - Я у Львів часто приїжджаю до брата, тому коли ви ще були у Києві, я був вже у Львові, і от потім сам сюди доїхав - все ж таки пояснив він. - Хто зараз крутить? - питає Ваня у всіх. 
-Я - говорить Анжела і крутить пляшку, яка вказує на Матвія - Правда? - він кивнув - Що ти робив незаконно? 
-Крав гроші - відразу відповідає - Але це було давно! Тому не переймайтесь! 
-Нічого собі. Ну крути далі - каже Анжела і бутилка знову починає крутитися. 
Ми гуляли вже хвилин десять і жодного разу пляшка не вказала на мене, за що я і дякую. Не дуже хочеться на щось відповідати або ж щось робити. І зараз знову крутить Анжела, і пляшка вказує на Віку. 
-Правда чи дія? - питає
-А давай дію! Треба ризикувати! 
-Тоді ти..- і задумується - Поцілуй Даню! - після її слів я просто дивилася на свої руки, лише щоб не бачити їхнього поцілунку. Вони пара, а мені й діла немає до цього. Але.. 
Я боковим зором бачу, як вона встає і йде в ту сторону, де сидів Даня, а біля мене щось починає совається піднімаю погляд, а до мене сідає Ваня і бере мене за руку. Так легко, наче я його дівчина. Я дивлюся на наші руки і тільки й згадую те, як так само тримав мене Даня. І він зараз буде цілувати іншу…
-Мені треба вийти на вулицю. Тут дуже жарко - кажу йому і біжу до коридору. Накидаю куртку і навіть не застібаю її, взуваюся і виходжу. Як тільки потрапила на свіже повітря, одразу відчуваю, як по моїй щоці вже йдуть сльози. Ненормальна! Закохалася! І тепер стою біля альтанки на якій вже висить гірлянда, яка світиться теплим, жовтим кольором. На вулиці вже темно, і ніхто навіть не гуляє. Навіть маленький сніг падає. 
-Що це було? - чую знайомий голос. Ні! Чому ти прийшов? - Швидко ти хлопця собі знайшла! Молодець! - і тепер бачу його перед собою. 
-Він мені не хлопець. І тебе це взагалі не стосується -тремтячим голосом кажу. 
-Я вже чув, що в твоєму житті я ніхто. Дякую. - зло випалює, а з моїх очей ще сильніше течуть сльози. Я їх швидко стираю. 
-Будь ласка, йди. Ти не маєш бути тут. Я тебе прошу! - ледве не захльобуючись слізьми прошу його. 
-Та чому не маю? Чому я мушу йти? Ася, поясни! - і бере мене за плечі - Ася.
-Віка сказала, що я вам все руйную - кажу
-Що руйнуєш? Ми з нею не зустрічаємося. 
-Тоді коли ми після медпункту вийшли на вулицю - починаю розповідати і роблю глибокий вдих - Мені телефонувала Віка і попросила зустрітися.  Вона сказала що в тебе зараз проблеми, тому ти звернув на мене увагу. Що я маю припинити з тобою спілкування. Якщо цього не зроблю, то зіткнувся знову з булінгом.
-Чому одразу не можна розповісти? - зло гримає на мене - Чому я маю ламати голову через те, що ти повірила якійсь Вікі? - і опускає свої руки та відходить далі від мене. 
-Я боялася.. - і знову витираю очі - Ці поцілунки, обійми. Можливо це все було знущанням. І потім, як виявляється у вас і сім'ї добре знають один одного і слова ці “ Ти нам заважаєш”, я вирішила так буде краще..
-Це добіса, як не краще! Дійсно, наші сім'ї спілкуються, але я її не кохаю. І те, що було між нами це не знущання - і підходить до мене - Коли ти сіла за мою парту, я тебе ненавидів. Але тепер, коли ми йдемо поруч, коли виконували проект, коли сиділи в кафе, коли ти сидиш біля мене в машині, я хочу обійняти, взяти за руку, слухати всі твої переживання і історії. Ася, я кохаю тебе… - Кохає. Він. Мене. Кохає. Я стою і навіть не кліпаю. Я очами бігаю по його напруженому обличчю. Я не можу в це повірити. - Не мовчи. Хоч щось скажи. - я підходжу до нього впритул, встаю навшпиньки і міцно обіймаю. 
-Міг би і раніше сказати - тихо кажу і відстороняюся від нього. 
-Міг, якби хтось мені вірив - посміхається і схрещує на грудях руки - Я відповіді, до речі не почув.- я беру його за руку і дивлячись в очі кажу: 
-Я також тебе кохаю - після чого він притягує до себе і спочатку коротко і невпевнено цілує, перш ніж наші вуста з'єднуються у ніжний і довгий поцілунок. Він обіймає мене за талію, а я обвожу руками його шию. І наш солодкий поцілунок обриває дзвінок мого телефону. Ми ледве відсторонюємося один від одного і я швидко з посмішкою на обличчі дістаю телефон з кишені і бачу на екрані виклик від контакту: “Тато” -Треба відповісти - і приймаю виклик. 
-Привіт, тату. 
-Доню, привіт. Як ти там? Вже на місці? - чую по той бік
-Так. Все добре. Тут дуже гарно - і ходжу по альтанці. - Леся приїхала? 
-Так. Тому не переймайся. Я ж кинув Данькі номер, він передав? - я обертаюся до Дані, який стоїть обпершись об перило і дивиться на мене. 
-Номер? - питаю і йду до Дані - Не дав він мені номер - вже кажу, коли стояла біля нього 
-Ну може забув. Дасть. - говорить. 
-Добрий вечір, дядь Саш. - раптом голосно говорить
-Так ви поряд? Передай привіт. 
-Передам. 
-Ну добре. Відпочивайте, а я вечеряти піду. 
-Смачного! Бувай. - відхиляю виклик і одразу піднімаю погляд на Мельника, який вже хотів притягнути мене до себе. 
-Ні. Так діло не піде! Номер - і простягаю долоню. Він посміхнувся кутиком губ і простягнув свій телефон. Я розблокувала його знайшла швидко номер і переписала його. Не встигла віддати, як на телефоні висвічується контак “Соня”, я не задумуючись приймаю. 
-Привіт. Що там? 
-Ася? - чую подив 
-Ну так. - дивлюся на Даню, який також з подивом дивиться на мене. Опускаю очі на свою руку, яка тримає телефон. Мій телефон. Я з соромом віддаю йому телефон. 
-Слухаю. Так. Скоро будемо. Ага. - і відхиляє виклик. 
-Я по звичці відповіла. У мене вона також так підписана. Вибач. 
-Та нічого. Головне що не Віці відповіла. Ще почула б багато лишнього - в жарт каже 
-Дурень! - і штовхаю його в плече 
-Я взагалі то образитися можу. - і тягне свою усмішку. - Треба йти. Бо захворієш - і вказує на мою голову. - І взагалі то зима, майже. Шапку треба одягати.
-Тепер і влітку буду носити!
-Ага. 
Він бере мене за руку і ми не поспішаючи йдемо до будинку. Біля дверей я зупиняюся. 
-Ти чого? - питає Мельник 
-Віка не так все зрозуміє коли ми знайдемо разом - і я випускаю руку з Даніної, і холод одразу окутує її - Давай ти знайдеш, а потім я. 
-Що? Що за маячня? Що вона не так зрозуміє? Ася, я все вирішу. Не переймайся. І..
-А твої друзі - перебиваю його - Думаю, вони також.. 
-Ти мене кохаєш? - питає 
-Так. 
-Значить, автоматично становишся моєю дівчиною. Я так вирішив. Так як ми тепер пара, то жодна думка мені не цікава. Всі питання вирішені? - питає. Я лише кивнула, але продовжила: 
-Тільки, будь ласка, давай зайдемо звичайно і зробимо вигляд, що нічого не сталося. - і дивлюся прямо в очі - Будь ласочка. 
-Добре - спокійно каже і ми заходимо до будинку. В ту пляшку вже ніхто не грає. Хто дивитися телевізор, когось взагалі вже й нема, хто в кухні щось в холодильнику шука. 
-А ми вже й забули про вас. - говорить Матвій. 
-Я піду в кімнату - тихо говорю. Даня кивнув і ми розійшлися. 
Я піднялася до кімнати, а там вже Соня чекає на мене
-Я чекаю пояснень! - одразу говорить 
-Давай потім - втомлено кажу і легко посміхаюся. 
-Тільки обов'язково! - і також посміхається. Вона вже і сама мабуть здогадалася, що сталося. - Я тут бутербродів зробила. На столі стоять. Поїж. 
Я поїла, переодяглася у лосини і широку футболку. Саме в цих речах мені найзручніше спати. Посиділа у соцмережах і лягла спати.