Глава 17

ДАНЯ 

Чому саме в моменти коли я хочу сказати щось дуже важливе, хтось або зателефонує або припреться… 
Сьогодні Ася своїми очами ледве не знищила. В них був страх, сум, злість, тривога, переживання.. . Хотілося навіть плюнути на ті перегони, але обійняти її, відчути аромат її парфумів, її тепло. Але не міг. І після нашого поцілунку, збирався.. 
Дідько! Я закохався! В цю мишку, яка взагалі не така, як інші. Коли тебе тягне до неї наче магнітом, коли ти дивишся в її очі, і хочеться заглядати в них вічно, коли лише її обійми тебе гріють, коли її присутність робить життя щасливішим… . Нічого не має значення - без неї. Хочу їх обіймати, тримати за руку, цілувати кожну секунду, бачити усмішку на устах і океан в очах. Я точно влип! 
-Друже, я звісно думав, що під твої стандарти квартирка може не підійти, але б не подумав що до такої міри, що вирішив переїхати жити в ліс. - з насмішкою говорить Назар, а я одразу зупиняюсь. Обернувся навколо, а я вже пройшов авто, і йду в сторону лісу. 
-Ага. Вирішив з медведиками потоваришувати - кажу огризаючись і натягую “щиру” усмішку 
-Та годі. Йди вже сюди. - каває на машину. 
Я почав рухатися і в кишені шукати ключі. Одразу їх нащупавши знімаю атво з сигналізації. 
-Ми замовимо щось поїсти - говорить друг, коли відкрив двері своєї машини
-Добре - кажу. І бачу, як всі троє сідають в одне авто - Мишка, сюди йди - відкликую її. Та одразу повернулась і вагаюсь все ж таки підійшла до мене. Коли я відчинив дверцята і сів, вона зробила те ж саме. 
-Я могла і з ним поїхати - тихо говорить і дивиться на мене
-А поїдеш зі мною - впевнено кажу, а вона опускає свої очі. 
Я одразу рушив. Завтра вже синоптики прогнозують, що буде сніг. Буде відчуття зими, а на дорогах так точно. Їхали ми десь пів дороги тихо. А потім тишу перша обірвала Ася 
-Даня,- починає говорити не впевнено -  Зумтниш біля аптеки? 
-Тобі пагано? - питаю одразу розшуку 
-Ні. Все добре. Треба купити дещо - втомлено каже 
-Добре - говорю - Вона десь буде через хвилин п'ять - Ася кивнула і ми їхали далі 
-Приїхали - кажу зупиняючись біля аптеки 
-Я скоро! - повідомляє і покидає авто. 
Чекав я її недовго, та все одно нас Назар з Сонею обігнали. За хвилин шість Ася повернулась. 
-Це перекісь і вата - дає мені перелічене- рану будеш обробляти та й щоб було вдома. У тебе мабуть не має повної аптечки - я кивнув. Я маю там антибіотики і термометр. Зазвичай прошу когось, щоб привезли -Поклади десь, щоб не забути. - я забираю перекись і вату та кладу до бардачка. 
-А це? - кидаю погляд на якісь ліки під назвою “Вестінорм” 
-А це моє - говорить втомлено і підіймає погляд на мене, я також дивлюсь у відповідь і наче поглядом прошу її продовжити. Вона опустила очі і почала розповідати - У мене інколи є запаморочення, тому щоб не впасти на рівному місці п'ю пігулки. 
-До лікаря ходила? - питаю 
-Ні. Та пройде, нічого не станеться. - шокує мене своєю відповіддю 
-Тобто нічого не станеться? Ася, це не жарти! - гримаю на неї 
-Будь ласка, поїхали. Замучили ви мене з Сонею цим лікарем. У кожного буває - говорить
-Ася! Ти маєш сход…
-Поїхали! - перебиває мене. Я не сперечався, але на цьому розмова не закінчиться. 
За хвилин десять ми вже виходили з машини біля мого будинку. 
-Чого ви так довго? - одразу обурено говорить друг 
-Треба значить було. Не починай. Пішли - кажу втомлено та йду до свого під'їзду. Швидко зайшли потім до ліфту і піднялись до мене. В квартирі я одразу увімкнув світло, скинув кросівки, куртку і  залишив коридор. Назар, Соня і Вся ще були в коридорі, і я міг змогу сісти у залі та заплющити на трохи очі. 
-Дань, я піду покажу Соні наш куток - говорить друг коли вже зайшли до кімнати і починає вести свою дівчину на другий поверх. 
-А де в тебе склянки або чашки? - десь через пів хвилини чую позаду голос. Повертаю голову, а там стоїть Ася біля широкої барної стійки, яку завжди використовув, як стіл. У мене зал і кухня йшли однією кімнатою, тому я легко міг бачити, як пояснити. 
-У крайньому ящику справа, той що найвище - кажу їй та знову відвертаюсь від неї.
За хвилину чую, як вона тягне стілець. Я підводжусь та йду до неї. 
-Що ти робиш? - здивовано питаю. 
-Дістаю склянки - вже стоячи похитуючись на стільці говорить 
-Ти зараз впадеш - кажу їй очевидні речі 
-Не каркай! - суворо говорить відкриваючи ящик і бере дві склянки, щоб випадково не розбити. І тільки но закрила, одразу захиталася і почала втрачати рівновагу і за декілька секунд, я її зловив. Її очі були замкнені сама була напружена, а губи..губи були стиснуті. Після, як зрозуміла, що вона не впала відкрила одне око, а потім і інше, її тіло почало розслаблятися. 
-Мишка, є така штука, як “допомога” і інколи її треба просити. Зараз би впала, і що було б? Ручки і ніжки збирали б? - питаю у неї 
-Я. Я просто не діставала до ящика - тремтячим голосом каже - А ти втомлений, це видно. Я не хотіла тебе тривожити. 
-Але я б допоміг - говорю їй спокійно і несу до стільця. Вона одразу сідає і ставить склянки на стіл. Я взяв інші дві і поставив їх біля двох інших. І сів навпроти Асі, яка одразу підняла на мене свій погляд 
-Не треба тобі було погоджуватись на те, щоб ми сьогодні приїхали до тебе. Ти багато сил сьогодні витратив - говорить наче з ноткою провини у голосі 
-Але я хочу, щоб ви були тут. Та й не дуже я втомлений - видавлюю легку усмішку 
-Але все одно треба відпочити після такого насиченого дня тим паче завтра уроки. - опускає погляд. 
-Все добре - кажу втомлено та простягаю руку через стіл, щоб заправити за вухо їй прядку волосся. Як тільки но це вдається зробити повертаються Назар з Сонею. 
-Хлопці, це вау! Ви молодці- з захватом говорить дівчина друга. 
-Дякую - кажу щиро 
-В тебе є щось випити? - питає Назар
-Ти за кермом - нагадую йому 
-Так я не сказав, що говорю про алкоголь - говорить підходячи до холодильника-Ось! - говорить дістаючи холодний чай, сік і печиво. - Хто що буде? - питає
-Сік- в один голос відповіли йому. 
-От і чудово - закривши холодильник прямує до стільця, який був біля мене. 
Назар швидко поставив печиво на стіл, розлив сік і почав свої розмови:
-Ну ти реально красава! Тепер с такими тільки й будуть перегони, добалакався з нашими, їх правда було двоє. Але за Асю мав заступитися, молоде.. - і раптом замовкає, коли на нього вбиваючи кидаю свій погляд.  - А ми підемо знову на другий поверх - зі страхом каже друг. 
Тепер Ася одразу все зрозуміє. 
-Тобто? - дивитися на мене обдумуючи - Тому так різко всі припинили надімною знущатися! Але.. навіщо? - говорить розгублено - Ти ж сам мене хотів ледве не знищити. 
- Ася, хотів колись! Це було раніше. А тоді це було дуже жорстко! І вони не мали права так себе вести з тобою! - кажу їй 
-Тепер я винна виходить в тому, що ти маєш змогу заробляти гроші лише дуже екстремально і з серйозними людьми. Даня, це була помилка! Як? Що робити? Як виправити? Моє здоров'я не постраждало б через те, що будуть говорити про мене та мою сім'ю - говорить намагаючись не кричати
Я встаю та йду неї. Сідаю на місце, де сиділа Соня.
-Ти не винна ні в чому. Чуєш? Вони все одно останнім часом не займалися таким. І я залишу це. Поки що не можу. Але обов'язково покину гонки. Тим паче, я ж долаю все і всіх - видавлюю з себе усмішку - Мишка, ти не винна взагалі. - встаю і підходжу, щоб легко обійняти її. Вона одразу приклала голову до моїх грудей, а я обійняв її і водив рукою по спині. 
-Друже, у мене дома чипе. З братом посидіти треба. І Соні вже треба бути дома. - говорить Назар руйнуючи тишу.  Ася одразу відсторонилася і говорить. 
-Я також поїду - і встала на ноги 
-Ась, вибач, але нам в іншу сторону. Ми не зможемо тебе відвести. - говорить Назар 
-Ну добре. Я на таксі поїду. Таксі точно приїде - говорить 
-Ви їдьте, я її відвезу - кажу та йду до них 
-Але я.. 
-Напиши мені потім - перебиваючи Асю кажу другові. 
-Окей. Бувай - і пішов зі своєю дівчиною на вихід. 
За хвилину в квартирі ми були з Асею вдвох. 
-Я сама доїду - говорить впевнено 
-Не мороч мені голову. Я тебе відвезу і це не обговорюється! Я зараз тільки тепліший светр одягну і поїдемо. 
Я пішов в сторону своєї кімнати, і як тільки но відкрив двері одразу вибіг пухнастий і швидко пішов до Асі. 
-Ухти. Який гарний котик. - говорить вже поглажуючи кота по головці. 
-Тільки ім'я їй залишилося дати - кажу 
-Сімка! - говорить радісно 
-Мельник Сімона Данилівна - кажу задумливо - Ну не знаю
-Це не дитина. Але все одно підходить - говорит з посмішкою на лиці 
- Ну хай буде Сімка - і посміхаюсь кутиком губ - Я скоро - говорю і йду переодягалися. 
Коли вийшов картина не змінилася. Ася сидить на килимку і грається з котиком. Як тільки но її погляд піднімається на мене посмішка зникає і вона одразу стає та ноги. 
-Тепер можемо їхати? - питає мене 
-Так поїхали. - вже в коридорі кажу
Я був уже в куртці та кросівках, а Ася тільки одягалась. Я в кишені нащупав ключі і простягнув їх їй. 
-Бери. Я піду поки машину трохи прогрію - пояснюю я. 
-Добре - і простягає руку, щоб забрати їх. Подушечки її пальців торкнулися легко моєї долоні і швидко забрали ключі. Я мовчки вийшов і вже чекав її в авто.